Шиллер Фрідріх - Підступність і любов, Шиллер Фрідріх

То подивись, убивцю!

Президент відсахнувся. Усі застигли. Страхітливе мовчання.

Президент. Мій сину, навіщо ти мені це заподіяв?

Фердінанд (не дивлячись на нього). О так, звичайно! Мені слід було попереду спитати державного вельможі, чи ця витівка пасує до його гри?.. Признаюся, тонкий і гідний подиву був цей викрутас, щоб розірвати ревнощами союз наших сердець... Майстер зробив розрахунок, але шкода тільки, що розгнівана любов не скорилася слухняно дротині, як твоя дерев'яна лялька.

Президент (божевільними очима озирається навколо). Невже тут нема нікого, хто б поплакав над невтішним батьком?

Міллер (кричить за сценою). Впустіть мене! Ради бога! Впустіть мене!

Фердінанд. Дівчина — свята... За неї мусить розрахуватись інший. (Відчиняє двері Міллерові, який вривається з народом і судовою сторожею.)

Міллер (з величезним жахом). Моя дитина! Моя дитина! Отрута... Отрута... Кричать — тут випито було отруту... Доню моя! Де ти?

Фердінанд (ставить його між президентом і трупом Луїзи). Я не винен. Подякуй ось йому.

Міллер (падає поруч неї додолу). О господи Ісусе!

Фердінанд. Кілька слів, батьку! Мені все важче їх вимовляти. У мене підло вкрадено життя, і вкрадено вами. Хоч перед богом стою і тремчу я, проте ніколи не був я злочинцем. Яка б не випала мені доля у вічності,— вам не випаде вона... Але я ©чинив убивство (грізно підвищивши голос), убивство, і ти не сподівайся, що я сам понесу цей тягар до всеправедного судії. Урочисто складаю я на тебе більшу й страшнішу його частину, справляйся з нею як сам знаєш. (Підводить його до Луїзи.) Сюди, нелюде! Полюбуйся жахливим плодом твоєї винахідливості! На цьому обличчі написано твоє потворне ім'я, і ангели-месники його прочитають... Хай цей образ відхиляє запону твого ліжка, коли ти спатимеш, і подає тобі свою холодну, мов крига, руку... Хай цей образ виникне перед твоєю душею, коли ти вмиратимеш, і перерве твою останню молитву... Хай цей образ стане біля твоєї могили, коли ти воскресатимеш із мертвих... І поруч бога, коли він тебе судитиме. (Втрачає притомність, слуги підтримують його.)

Президент (у жахливому розпачі здіймає руки до неба). Не з мене, судія всеправедний, не з мене вимагай за ці душі, а з нього! (Іде на Вурма.)

Вурм (здригаючись). З мене?

Президент, 3 тебе, клятий! З тебе, сатано! Ти, ти дав гадючу пораду... На тобі лежить відповідальність... Я умиваю руки.

Вурм. На мені?! (Починає огидно реготати.) Забавно! Забавно! Тепер я довідався принаймні, яка у дияволів подяка... На мені, дурний злочинцю? Чи це ж був м і й син? Чи я ж був твій володар? На мені відповідальність? Ха! Перед цим видовищем, від якого мозок холоне в кістках, я відповідатиму!.. Нехай я тепер загину, але йти разом зі мною... Гей! Гей! Кричіть про вбивство на вулицях! Збудіть правосуддя! Судова сторожо, в'яжи мене! Ведіть мене звідси! Я викрию такі таємниці, що в тих, хто їх почує, піде мороз поза шкірою. (Хоче йти.)

Президент (зупиняючи його). Ти не зробиш цього, на-віжений!

Вурм (ляскаючи його по плечу). Ще й як зроблю, друже! Ще й як зроблю! Що я навіжений, то правда,— це діло твоїх рук... От я й діятиму зараз як навіжений! Рука в руку з тобою до ешафота! Рука в руку з тобою в пекло! Мене тішитиме, падлюко, що я буду засуджений разом з тобою.

Його виводять.

Міллер (який увесь час, охоплений мовчазною скорботою, лежав, припавши головою до колін Луїзи, швидко підводиться і кидає майорові гаманця). Отруйнику! Забери твої прокляті гроші! Ти хотів у мене купити мою дитину? (Вибігає з кімнати.)

Фердінанд (уриваним голосом). Ідіть за ним! Він у розпачі... Ці гроші збережіть для нього... Це моя жахлива подяка... Луїзо!.. Луїзо!.. Я йду... Прощайте... Дайте мені померти біля цього олтаря.

Президент (отямившись від тяжкого заціпеніння, до сина). Сину! Фердінанде! І жоден погляд не впаде більш на розчавленого батька?

Майора опускають поруч Луїзи.

Фердінанд. Богові милосердому належить мій останній погляд.

Президент (у страшенній муці падає перед ним). Творіння і творець покидають мене... І жоден погляд не впаде більше на мене як остання втіха?

Фердінанд, умираючи, простягає йому холодіючу руку.

(Швидко підводиться.) Він простив мене! (До інших.) Тепер я ваш в'язень! (Виходить, судова сторожа йде за ним.)

Завіса падає.

1784 р.