Олександр Вікторович Зима - День на роздуми, Олександр Вікторович Зима

— От і чудово, Павле! Не будемо більше про справи. І я тепер знаю причину вашого гніву — я порушив кордони, вашої душі і втрутився у внутрішні справи вашої сім’ї.

Прошу пробачити. Надалі буду обачним, щоб не потрапити в залізні обійми ревнивця, — заусміхався Малькольн, беручи Катю за руку й підводячи до височенької Мері.

Мері Куант мала одну, так здалося Каті, неприховану ваду — у неї був великий рот і довгі щільні зуби.

— Як добре, що ви приїхали, — сказала Мері, подаючи Каті руку, й одразу ж здогадалася, що гостя не розуміє її. Не випускаючи Катаної руки, глянула, на Павла: — Вам дуже пощастило, містер Павел: ви приїхали до нас у такий день!

— Родинне свято? — поцікавився Павло й переказав Каті зміст розмови. Потім обоє весело глянули на Малькольна й Мері, а Павло сказав:

— Катя запевняє мене, що у вас сьогодні заручини. Ми вгадали? — перепитав Павло, торкаючись губами білої рукавички на руці Мері.

— Ваша Кет, напевне, екстрасенс, — відповіла Мері і з її обличчя щез грайливий усміх, щоки зблідли.

Вона дивилася на Катю широко відкритими очима, ніби намагалася заглянути у її майбутнє.

— Що сталося? Ти щось не те сказав? — занепокоїлась Катя, звертаючись до Павла.

Той не встиг перемовитися з дружиною, як Мері звеліла всім взятися за руки й поклястися:

— Доки місіс Кет житиме в Штатах, ніхто не повинен знати, що місіс Острожна екстрасенс.

Павло кивнув на знак згоди і в свою чергу запитав не без іронії:

— Невже це має якесь значення для підданих іншої країни?

— їм потрібні екстрасенси. Їх не цікавить, де вони народилися і хто видав їм паспорт, — пояснила Мері.

— Кому? — поцікавився Павло.

— Екстрасенси щезають назавжди. У вечірньому шоу якось згадували, що мозок і нервові центри стають біополем лазерних станцій.

— Ви в це вірите?

— Цілком, — твердо відповів Малькольн, розчиняючи перед Катею дверцята машини. — Преса майже все замовчує. Та й хто дозволить ритися в таємних досьє Пентагону?

— На щастя, ви їдете в пустелю, — зауважила Мері, сідаючи за кермо машини. — Там усі ви на виду й серед білого дня людина не може пропасти безвісти. Це трапляється лише у великих містах і на аеродромах.

— Америку народив страх, — сказав на те Павло, і Малькольн, з цікавістю подивився на Острожного, уточнив:

— Ви хочете сказати, що її досі тероризує страх?

— Спершу він її народив, — повторив Павло й звернувся до Мері: — Ви сіли за кермо машини тільки тому, що не довіряєте чоловікам?

— Ви вгадали, — тихо мовила Мері й зменшила швидкість машини. — Я надто відчуваю вашу присутність. Мені здається, що росіяни зумисне прислали на Ранчо Доута своїх найкращих екстрасенсів.

Павло переповів це Каті, і вони обоє весело розсміялися.

— Я бувала в Штатах, — сказала Катя, — і завжди мене зустрічали якимись жахами. Коли я потрапила сюди вперше і того ж вечора хотіла пройтися містом, біля готелю мене зустрів полісмен і щось сказав. Я його не зрозуміла. Тоді він привів мене в готель до перекладача й повідомив, що цієї ночі група ґвалтівників хоче викрасти балерину Нещерет. Тобто мене. Тоді я справді злякалася й не відходила від наших ні на крок.

Павло швидко переказував це для Мері й Малькольна, який усе нижче опускав голову: густий рум’янець заливав його щоки.

— Що з вами, сер? — запитала Катя. — Я розповідаю все так, як було.

— Ні-ні, Кет, ви ні в чому не завинили, — заспішив Макларен, косуючи очима на Мері. — Як би це вам делікатніше сказати… Я не хочу вас образити, але саме ця новина, яку того вечора почули журналісти в готелі, стала сенсацією номер один: Америка дуже полюбляє пікантні новини. Особливо ті, де пахне сексом і вбивством. Тому на ваші концерти, тобто вистави, не можна було придбати квитка: усі хотіли подивитися на найзвабливішу у світі балерину.

— У якій ви так швидко розчарувалися! — майже крикнула Катя, обертаючись обличчям до Малькольна. — І якої так хотіли здихатися. Правда, мене дивує, що саме про це не написала жодна газета.

— Я захоплювався вашою грою, — заперечив Малькольн. — Я говорю це щиро.

— Таких, напевне, було дуже мало. Більше прийшло сексоманів. Шкода, я не знала тоді ваших правил паблісіті, - з відразою в голосі сказала Катя, шкодуючи, що все це вислуховує вразливий Малькольн.

— Але ж ви задоволені збором? — сказав він, і Катя збагнула, що Малькольн таки справжній американець.

— Задоволена, — з сарказмом підтвердила Катя. — Наші гастролі, напевне, відняли у когось гроші. Ми здогадувались тоді про наших конкурентів, але ніколи не думали, щоб вони могли подарувати мені кошик розкішних троянд з невеличкою хімічною… бомбочкою. Не знаю, кому спало на думку пошастати в моїй гримерній, але я страшенно вдячна грабіжникам — бомбочка добряче бабахнула, коли я була на сцені.

Павло похолов від почутого.

— І після всього ви не побоялися знову ступити на наш континент? — цілком серйозно запитав Малькольн.

— А чому б і ні? — стенула плечима Катя. — Я приїхала сюди з своїм чоловіком. Гадаю, в нього стане розуму в голові й аргументів у руках, щоб захистити свою дружину.

— У вас прекрасне почуття гумору, — зауважив Малькольн, — але я хочу вас застерегти, що в Штатах не завжди навіть двічі щастить прошмигнути між дровітнею і гільйотиною.

— Невесела перспектива, — буркнула Катя й несподівано запитала Малькольна: — Скажіть: коли ви їхали нас зустрічати, про що думали?

— Я трохи боявся сварки з містером Острожним, — непевно мовив Малькольн, стежачи за тим, як Павло перекладає його відповідь. — Я, чесно