Анатолій Григорович Костецький - Пригодам — ура!
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ех, і гарно ж, мабуть, у такий вересневий деньок пивка попити! — заговорив агент, сідаючи на лаву поруч із Рубильником.
Той важко повернув голову, втупився каламутними очима в непроханого гостя і прохрипів:
— Ти що, батя, знущаєшся? Ану, дуй звідси!
— Ну, ну, голубе, — заспокійливо поплескав його по плечу «батя», — я ж по-доброму.
— От і відвали по-доброму, — скинув його руку Рубильник, — а то тебе зараз у «швидкій допомозі» повезуть!
— Ви не так мене зрозуміли, — улесливо мовив агент. — Я просто хотів запросити вас до компанії, разом по кухлику випити!
Погляд Рубильника трохи прояснів, він уже примирливіше, але все ще недовірливо зиркнув на «батю» — ач, сам п'яничка, а балакає, наче культурний! — і про всяк випадок мовив:
— Пиво — це добре, але де гульденів узяти?
— Я пригощаю! — підхопився агент і витяг із кишені пачку грошей. — За цим діло не стане, мені б тільки з хорошою людиною побалакати.
«Пришелепкуватий якийсь, — подумав Рубильник, — та ще при таких грошах! Щось тут нечисто…» Але розбиратися в своїх млявих думках не став, а хутко посунув за «батею» до бочки. Після другого кухля Рубильник повеселішав і спитав:
— А ти, батя, ким будеш? Багатенький Буратіно?
— Слюсар я, сантехнік, — скромно опустив очі агент.
— Ги-ги! — реготнув Рубильник: так він йому й повірив! Але вголос нічого не сказав, бо відчув: тут можна погріти руки.
— Чого тут балакати, — кивнув агент на чергу, — ходім, у ресторані посидимо, поговоримо про життя.
«Здається, щось накльовується!» — зрадів Рубильник, і вони подались до ресторану «Затишок», найкращого в містечку…
Тепер Рубильник був у Z-003 в руках — він заковтнув наживку! І, щоб не затягувати справи, агент уже після другої чарки заговорив про клей.
Спочатку Рубильник відмовчувався, потім віднікувався, та коли сантехнік запропонував йому за кожну краплину клею по десять карбованців, подумав: «Ото щастя підвалило! За поганий смердючий клей — така грошва! Все чисто, благородно, бери грошики й катай на південь, до моря й пальм! Але якщо йому так уже потрібен цей клей, дивись, не продешеви!»
— Нема дурних! — підвівся, вдавши ображеного, Рубильник. — За такий товар — жалюгідні копійки…
— Стривайте! — злякано схопив його за рукав агент, — Ваші умови?
Рубильник над усе боявся продешевити, тож тільки незрозуміле поворушив пальцями в повітрі.
— Двадцять? — пильно глянув йому в обличчя Z-003.
Рубильник заперечливо хитнув головою
— Сорок! — відразу перескочив через десятку сантехнік.
«Тримайся, щасливчику, тримайся!» — подумки стримував себе Рубильник, якому вже кортіло заплескати в долоні від радості. Та коли агент назвав цифру «сто» — нерви його не витримали! Він підскочив і, ковтнувши пожадливо слину, вигукнув:
— Згода!
— Тоді рівно о шостій я чекатиму вас у сквері, на третій від входу лаві. Ви приносите клей, весь, до крапельки, а я гроші! — І вони вдарили по руках, обоє вкрай задоволені собою.
У цю мить з підвіконня за їхніми спинами знявся горобець, який тихо сидів під час усієї розмови ділків, і полетів на розшуки лейтенанта Євдокименка…
Розділ тринадцятийБЕГЕМОТ У ПАСТЦІ
Хіба можна собі уявити хлопця, котрий спокійнісінько десь сидів би, коли навкруги таке діється? Тож не дивно, що Христофор, Васько та Бевзь — пробачте! — Семен досить скоро почали непокоїтись.
— І скільки можна чекати отого вашого Бублика? — першим не витримав Семен. — Сидиш отут, скнієш, а там, може, світ перевертається!
— І не кажи! — зітхнув Христофор.
— Нема чого тут стирчати. Давайте хоч до печери збігаємо! — запропонував Васько.
— Навіщо? — здивувався Семен.
— А туди зараз може навідатися хтось із твоєї компанії.
— По-перше, — образився Семен, — вони мені вже більше не компанія! А по-друге, що їм там робити?
— Та хоча б випити, адже там горілка, — пояснив досвідчений Васько.
— Щось у цьому є, — підтримав друга Христофор, а Семен лише захоплено глянув на Васька: диви, який малий, а метикований.
Невдовзі хлопці вже сиділи в густому чагарнику неподалік від печери. Сидіти мовчки, без жодного руху було страшенно важко: то спина починала свербіти, то в носі лоскотало, аж сльози наверталися. Та хлопці мужньо терпіли все, аби не викрити себе.
Так вони просиділи, напевне, з півгодини, і Христофор, терпець якому увірвався, хотів був уже запропонувати кинути це діло, коли раптом з-за кущів навпроти виткнулася голова.
— Бегемот, — прошепотів Семен.
Голова покрутилася навсібіч, покліпала вицвілими безбарвними очицями, і з-за кущів видерся один з колишніх Семенових дружків, пом'ятий і скуйовджений, з'їхав по схилу на дно ярка й подряпався по стовбуру осики до печери. І тільки-но він зник в отворі, як Васько ліктем штурхонув Семена й гарячкове зашепотів:
— Він у пастці! Треба лише вибити з-під стовбура підпорки — і все!
Христофор та Семен відразу зрозуміли хитрий Васьків план. Всі троє по-пластунськи вибралися зі своєї схованки й підповзли до стовбура. Семен ухопився за гілляки своїми дужими руками, а Христофор та Васько навалилися на осику.
— Раз, два, три! — пошепки скомандував Васько, і Семен висмикнув підпорки.
Стовбур натужно зарипів, повільно хитнувся — і враз гухнув на стінку яру, щільно закривши вхід у печеру. Лиш невеличка хмарка куряви знялася.
— Все! — витер спітніле чоло Христофор, і хлопці всміхнулись один одному.
І наче у відповідь йому із печери
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригодам — ура!», після закриття браузера.