Сергій Володимирович Гридін - Незрозумілі

class="p1">Сашко подивився на букет уже зовсім іншими очима. Справді, абсолютно така сама гербера червоніє на упаковці жіночих прокладок. Не раз бачив, коли мама забувала їх у туалеті. І треба ж бути таким йолопом: вибирав-вибирав і... Як таке можна дарувати Орисі? Вона ж букет і до рук не візьме, а якщо візьме, то до класу точно не зможе з ним зайти — засміють! Бадій перший почне цитатами із реклами сипати.

Сашко відчув, як пітніють руки. Набридливий запах гербер почав нестерпно мучити його, навіть викликати відразу. Озирнувся і впевнився, що за ним ніхто не стежить, пожбурив букет за шкільний паркан. Підхоплений уранішнім вітерцем, романтичний подарунок, якому не судилося стати символом примирення, зачепився целофановою обгорткою за шпичак на огорожі й повис, втрачаючи зламані квітки, які одна за одною сповзали до землі.

10.

ашко гіркотно зітхнув, кинув прощальний погляд на букет і попрямував до школи, проклинаючи свій недалекий розум і хитрооку квіткарку, яка над ним позбиткувалася. Ех, напевне, ніхто не хоче ті квітки в неї купувати, от і знайшла лоха малолітнього.

У клас зайшов майже перед самісіньким дзвоником. Порожнє місце поруч за партою нагадувало про розірвання дипломатичних відносин з Ромкою. Допікав запах отих гербер, що залишився на руках. Витер їх об джинси, ще раз понюхав і пересвідчився, що той запах ще довго переслідуватиме його. День знову не заладився.

— Доброго ранку! — зайшла до класу після дзвоника біологічка Світлана Михайлівна. — Сподіваюся, сьогодні вже всі є, і вчорашні сюрпризи не повторяться, — багатозначно глянула у бік учнів.

— Змії немає, — рвучко повідомив Бадій. — їй вчора матінка зачіску трішки зіпсувала, вона сьогодні волосся реанімує, — заіржав.

— Втрачаємо кращих людей, — доєднався до розмови Женька Цимбалюк. — Дивись, за кілька місяців у декрет збереться, а там доведеться й татка із синочком вітати, — багатозначно глипнув на Головка.

Баранець з Бандюком змовницьки загигикали, дівчата перешіптувалися про щось, відоме тільки їм. Сашко відчув, як підлога вислизає з-під ніг. Він ладен був провалитись у будь-яку прірву, щоб тільки не бути цієї миті в класі, не чути отруйних підколів і не бачити ображену, як йому здавалося, потилицю Орисі.

...Останніми днями йому снився сон. Ніби виходить він на вулицю — ранок, сонечко бавиться, невгамовні перехожі поспішають у своїх справах, і в якийсь момент він починає розуміти, що на ньому зовсім немає одягу. Просто голий-голісінький! І нічого не вдіяти. Доводиться руками незграбно прикривати місця, які всі нормальні люди ховають під одягом. Перехожі здивовано позирають у його бік — хто обурюється, хто глузливо сміється, а він нічого вдіяти не в силі...

Рятувало в таких випадках прокидання зі сну, після якого відчуття сорому-страху вивітрювалося ще довго. У ці хвилини з ним відбувалося майже те саме, але вже насправді, тому прокинутись або сховатись, як равлику у своїй хатці, було неможливо.

— Розмови припиніть! Ми ще до тієї теми не дійшли, — перервала гомін у класі Светочка.

— А дійдемо? — хмикнув Качок. — І практика буде? — зухвало втупився на біологічку.

— Обов’язково, — не вибила її з рівноваги провокація. — Підростете, одружитесь — тоді й попрактикуете.

— Ви відстали від життя, — не вгавав Вовка. — У нас вже дехто з п’ятого класу та-а-аку практику має... — протягнув він. — А хто не має — ласкаво просимо до нас, фахівців у цій справі. Допоможемо розпочати доросле життя, — повернувся до Орисі.

Сашко мимоволі напружився, але Орися тільки знизала плечима на те і промовчала. Бадій знову зосередився на біологічці.

— А ви, Світлано Михайлівно, у скільки років своє перше пізнали? — випалив нахабно.

Клас умить упав у тремку тишу. Кілька десятків пар очей не зводили погляд з учительки. Светочка густо почервоніла, щось пробувала відповісти, закашлялась і кинулася наливати у склянку застояну воду, не знати коли набрану у дволітрову пляшку з-під мінеральної води. Нею іноді, якщо комусь спаде на думку, чергові поливали квіти.

— Заткни рота, придурку! — зненацька розірвало тишу. Всі автоматом повернулися туди, звідки вистрибнула фраза. Ромка Мельник з передостанньої парти, куди перебрався після конфлікту з Головком, прицільно дивився на Качка, зосереджено примруживши очі, ніби ковбой з американського вестерну.

— Це ти кому сказав? — підвівся з місця Вовка. — Зовсім мізки втратив? — рвонув до Романича. Клас знову завмер.

— Бадій, сядь, будь ласка, на своє місце! Якщо ще не збагнув — у нас зараз урок, — твердо, вже заспокоївшись, сказала вчителька.

Хтозна, що вплинуло на Вовку: її спокійний голос чи небажання псувати собі настрій і з’ясовувати стосунки, але Качок зиркнув на Ромку, провів долонею по шиї, наче стинаючи голову, тикнув у Мельника вказівним пальцем і мовчки повернувся на своє місце.

— Пісець Романичу! — наскільки можливо було, голосно прошепотів Олег Бадюк.

— Зжере його Качок, — підтримала Олена Глинська.

— Тиша! У нас таки урок, — нагадала біологічка. Вона для чогось понюхала склянку з-під води, витерла хустинкою губи і почала щось розповідати, одночасно малюючи схеми на дошці.

— А тебе, козел, я чекаю біля турніків після уроку, — ще раз повернувся до Мельника і прошипів Бадій, який сидів ближче до вчителя як особа неблагонадійна, що потребує пильного контролю.

— Не сумуй, кицю, обов’язково зустрінемося, — не залишився в боргу Ромка. Качок показав йому середній палець правої руки і відвернувся, концентруючись на привабливій фігурі Світлани Михайлівни.

Сашко намагався зібрати до купи думки. Нариватись на скандал з Бадієм — рівноцінно самогубству. Хто наважувався на це, у кращому разі відбувався розквашеним носом, а бувало, що зламаними щелепами або руками. Як Вовка з такими «заслугами» досі ходив на волі, а не сидів у колонії? Навіть якщо хтось і писав заяви до ментовки на нього, свідки відмовлялися від своїх слів. Ходила інформація, що його брат пов’язаний чи то з бандитами, чи з крутими політиками (що, напевне, одне й те саме). Він і гасив усі Вовчині проблеми.

Місце біля турніків було не тим, куди запрошують пожартувати. Фактично, і турніків там уже не було — так, кілька металевих стовпів з обдертою фарбою і дві товсті паралельні різнорівневі труби, закопані в землю. Колись там хлопці качали прес, а тепер на них просто сиділи. Все інше обладнання для занять фізкультурою перенесли на новий огороджений і захищений замками майданчик, а колишній «рай» для