Іванна Желізна - Дружина мого ворога, Іванна Желізна

Розділ 11

Я завжди вважав себе хірургом у справі знищення. Ніколи не рубав з плеча. Не мстився в гарячці. Я чекав, вивчав, вибудовував. І тільки тоді завдавав точного, чистого удару.

Цього разу все буде інакше. Цього разу я зроблю це… красиво. І жорстоко.

— Дрейку, — озвався Х'ю, сидячи у кріслі навпроти. Його голос був рівним, беземоційним, але я відчував напругу. — Ти справді хочеш почати війну через якусь дівчинку?

Він завжди говорив прямо. Без цукру, без фільтрів.

Я підійшов до столу, кинув перед ним важку теку. Всередині було те, що мало стати початком кінця Ліама.

— Це не про неї, — збрехав я, хоч навіть язик здригнувся від цього. — Це про принцип.

— Ні, це про неї, — Х'ю перехопив мій погляд. — І вона тобі вже коштує занадто багато.

Я мовчав. Але у голові вже прокручував усе по пунктах.

Дестабілізація авторитету

— Спершу ми розхитуємо його "трон".

Я вже домовився з кібергрупою. Вони отримають доступ до закритих чатів, зіллють скріни його листування з кримінальними посередниками. Не в інтернет, звичайно ні. Ми покажемо це лише тим, хто дійсно має силу: його "друзям", з якими у нього давно напруга. Коли ти перестаєш бути надійним, тебе їдять свої.

 Фінансове задушення

— Далі гроші.

Ми використаємо його найслабшу фірму як наживку. Через неї пустимо фальшивий контракт з офшору, і підкинемо документи слідчим органам. Податкова відкриє справу, і всі його рахунки потраплять під замороження. Він буде жити, мов на пороховій бочці.

Паніка і роздвоєння лояльності

— Третій етап – людський фактор.

Ми почнемо "випадково" зливати внутрішню інформацію. Його люди почнуть підозрювати одне одного. В організації почнеться хаос. Я вже маю агента всередині, потрібен тільки правильний момент, щоб він "випадково" виявив зраду когось із найближчих. Бажано того, кому Ліам довіряє найбільше.

Публічна ганьба

— Після цього удар по іміджу.

 Є відео. Є свідки. Є скандал, пов'язаний з його примусовим шлюбом із Сакурою. Ми подамо це у пресі так, щоб він виглядав не просто монстром, а слабким монстром, який боїться жінку і тримає її силою. Для чоловіка його рівня це гірше за кулю.

 Фінальний акт – смерть его

— І наостанок… Вона.

Коли Ліам залишиться один, принижений, параноїдальний, ми завдамо фінального удару. Але не я. Вона. Сакура доб’є його особисто. Бо саме цього вона хоче.

Х'ю гортав документи, мовчки. Врешті, поклав теку на стіл.

— Ти готуєш не війну. Ти готуєш повільне розчленування, — сказав він без тіні усмішки. — І все це заради дівчини, яка належить йому.

Я підійшов до вікна. Місто блищало, мов на лезі ножа. І в моїй пам’яті знову сплив її погляд. Не покірний. Не благальний. А голодний. Зухвалий. І той поцілунок солоний, як кров після бою.

— Я знаю, на що йду, — тихо промовив я. — І я хочу цього. Її.

Х'ю зітхнув і підвівся.

— Тоді почнемо план.

***

Двері до спальні відчинилися без стуку. Як завжди. Повільно, з тією навмисною вагою, яку Ліам так любив. Наче нагадував: "Тут я головний". Наче хотів, щоб я щоразу трохи здригалася від його тіні, його присутності, його права на мене.

Але я більше не здригалася.

Сиділа на краю ліжка, спокійно заплітаючи волосся у косу. На мені шовкова нічна сорочка блідо-рожевого кольору. Подарунок Ліама. Один з багатьох. Я носила їх мов обладунки: дорогі, красиві, і повністю чужі.

— Ти виглядаєш... слухняно, — промовив він, замикаючи двері на ключ.

Я не відповіла. Просто підвела погляд. У моїх очах було те саме, що й завжди: порожнеча.

Чоловік підійшов ближче, торкнувся мого плеча. Його дотик був холодним, навіть попри тепло тіла. Механічний. Ніби виконував обов’язок. Ніби  я – не людина, а частина зручного сценарію.

Його губи сковзнули по моїй шиї. Повільно, впевнено. Я завмерла.

І раптом... моє серце. Воно дало збій. Вдарило швидше, голосніше. Як під час втечі.

Але це був не страх.

Це був спогад.

Поцілунок. Інший. Глибший. Сильніший.

Губи Дрейка.

Його жорсткість. Його нетерпляча жадоба, що палала просто крізь шкіру. Його дихання біля вуха, гарчання у горлі, коли я торкнулася його торсу. Те, як він рвався до мене, але зупинився. Через угоду. Через слово.

Я заплющила очі.

В уяві зникли сірі очі Ліама. Замість них вогонь темного погляду Дрейка. Міцні руки, що тремтіли від стриманого бажання. Смак його рішучості, від якого паморочилося в голові. Від якого я прокидалася серед ночі зі стиснутими пальцями й полум'ям у душі.

Я відгородилася.

Побудувала стіну в думках. І Ліам цілував уже не мене. Не ту, яка жила. А лише оболонку. Тінь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍