Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало

До лікаря вона вже ходила. Майже одразу, як туди віднесли Валада. І чудово розуміла, що ніхто йому і нічим уже не допоможе. Тому що ніхто крім нього не зміг би заново зв'язати мережу, котра утримувала в ньому життя. Це треба робити зсередини. А в нього не було на це сил, та й ударив його задихаючий дракон насамкінець так, що, мабуть, це тіло навіть не варто намагатися знову оживити.

— Знайшов де в непритомності падати, — пробурчала Мелана, наливаючи собі вина.

Ліїн сиділа навпроти, сумно-сумна і маленькими ковтками пила якийсь цілющий чай. До Валада вона також ходила. І навіть Юміл не наважився її утримувати, хоча видовище там неприємне.

— А якщо спробувати… — підкинулася Ліїн, побачивши щось загадкове у чашці.

— Марно. І… так, Ліїн, він оживе, просто в іншому тілі. І навіть не зміниться ні крапельки. Зміниться лише зовнішність. Він не такий, як ми всі. Він завжди один і завжди однаковий. Тому й оживає там, де вже нікого іншого немає. А потім потрапляє в такі ось безглузді ситуації, коли ця перевага перетворюється на недолік. Минулого разу було так само. Йому просто не вистачило енергії, тому що до цього він уже витратився на лікування себе від якоїсь погані. Прокляття, як я підозрюю. Випадкового. Та я навіть здогадуюсь, хто його випадково створив, на відміну від цього творця… Втім, не важливо, це все його поганий характер. Сам винен, що довелося витратитись, а коли знадобилося — не вистачило.

— Тепер він не хворів, — впевнено сказала Ліїн.

— А тепер він відразу був недостатньо сильним, а шукати далі, напевно, часу не було. Розумієш, коли ми потрапляємо знову і знову у цей світ, ми маємо силу, яка допомагає нам ожити. Допомагає зберегти в собі вогонь, навіть якщо у того, в кому ми оживаємо, жодного вогню близько немає. Але якщо ми через якийсь час нею не скористаємося, її стає занадто мало. Вона поступово зникає, розсіюється.

— Розумію, — сказала Ліїн.

— Ну, от. А він упертий. Він завжди шукає мерців. Зрідка задовольняючись безумцями, яких не шкода. Одного разу цей ненормальний навіть забрав собі тіло щойно витягнутого з петлі ідіота, що промишляв піратством. Так я його мало не вбила. Просто від несподіванки. Уявляєш, кладуть тіло на палубу, збираючись прив'язати до нього камінь та кинути за борт. А воно розплющує очі, з клацанням ставить на місце шийні хребці, миттєво все зруйноване зрощує, сідає і дивується, що я беру участь у такій нісенітниці.

Ліїн хихикнула.

— Так. Потім він, правда, майже пів місяця валявся в каюті на ліжку, щось міняв у тілі, щоб усе працювало правильно. Із цією правильною роботою завжди якісь проблеми. Я поспішила і зараз користуватися вогнем не вмію. — Мелана сумно зітхнула і випила ще вина. — Тож не хвилюйся, він повернеться, просто інакше виглядатиме.

Ліїн кивнула і не стала питати, чому тоді сама Мелана хвилюється.

Насправді все ж закінчилося набагато краще, ніж могло.

Втрати могли бути більші. І непоправні, які не вміють повертатися в іншому вигляді.

Та сама Ліїн могла стати такою втратою, якби не Валад.

І Качечка з її вічними страхами.

І хоробра Сорра.

І ті дівчата.

І…

І Валад ж казав, що може перемогти дракона, тільки померши, а вона, коли тікала, навіть не згадала. Дуренька.

Ліїн глибоко вдихнула і нагадала собі, що со-Ялата, котра плаче, остаточно перелякає служниць. І тоді точно містом підуть гуляти найрізноманітніші чутки. А це буде зовсім недобре.