Агата Задорожна - Страви сердечні, Агата Задорожна

– З чого б це раптом? – різко відізвалася я, а тоді склала руки перед собою. Це не Петрович, а якийсь місцевий лорд, навряд чи я мала з ним так говорити. А все ж наступне слово довелося душити крізь зуби: – Пробачте. 

Чоловік підняв до мене очі, а тоді махнув рукою. 

– Нічого, – в його голосі відчувалася і втома, і якась нудьга. – День сьогодні непростий. Забери тацю і принеси обід о третій, будь ласка, – попросив він, вже  відвертаючись від мене. 

Він вхопився за якісь папери та вже майже поринув у читання. Я спершу потяглася пальцями до таці, але в останню мить помітила погляд лорда Елмора, який він скоса кинув на страву, майже незацікавлено. Але вже і я відчувала пахощі прянощів, фруктів і сиру, що розносилися кабінетом, і він теж не міг цього ігнорувати – особливо, якщо й справді прискакав сам на коні серед ночі. 

– Ні, – рішуче сказала я. Лорд тепер й справді здивовано підняв брови, але я не дала йому можливості заперечити. – Це моє вибачення за сковорідку. І за лід.

 – Але я не снідаю, – вже наче розгублено повторив лорд, і я не відчувала у його голосі справжнього спротиву. Він опустив свої папери, хоч ще й не відпускав їх з рук. 

Я вперла руки в боки. 

– А дарма. 

– Що?

– Сніданок – це найважливіший прийом їжі за день, – повідомила йому я. – Це я вам як кухарка говорю. 

Чоловік сперся стегнами на стіл і повернувся до мене, трохи схиляючи голову. Я заледве відірвала погляд від його ніг, затягнутих у тканину дивовижно вузьких штанів, як на магічне середньовіччя. 

– Але чомусь сама не дотримуєшся цього правила, – протягнув він. – Інакше чому я можу порахувати твої ребра навіть через сукню?

Я підняла одну брову, окидаючи чоловіка уважним поглядом. 

– Певно, тому що дивитеся мені на груди, а не в лице, як це заведено під час розмови, – сухо відповіла, починаючи рухатися до дверей. – Смачного, лорде. 

Він відкрив рота, щоб щось відповісти, а тоді знову закрив його. Я причинила за собою двері, і тільки тоді зрозуміла, що весь цей час стискала у руці свічника. Обережно поклала його біля самих дверей і рушила геть – так швидко, як тільки дозволяла довга сукня. 

Якщо лорд Елмор захоче звільнити мене за грубість, йому спершу доведеться добряче постаратися, аби мене наздогнати.