Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

     —  Так, я така,- відповіла вона серйозним тоном. Я мало не заіржав, настільки смішно це виглядало.

      Щоб зацікавити дівчинку довелося проявити чималу фантазію. Чого я тільки не уявляв і не візуалізував поруч із дівчинкою. Навколо нас уже бігали різні фентезійні тварини, і раз вони вдалися мені, значить, вони реально існують у рідному світі Мікіль, адже невідоме їй втілити тут не вийде.

      Ох і довелося мені напружувати свою пам'ять, щоб пригадати цих тварин. Я, чесно кажучи, і не знав, що у мене в пам'яті є справжнісінький фентезійний бестіарій. Але далеко не всі тварини втілювалися тут у її підсвідомості.

      Теоретично я можу тут втілити все що завгодно, навіть те, що Мікіль не знає. Але для цього мені потрібно зламати її як особистість, щоб вона втратила волю і не могла контролювати свою підсвідомість.

      Звісно я такого робити зі своєю майбутньою підлеглою не збирався, а тому мені доводилося обходитися тим, що було в пам'яті інопланетянки. Була ще одна проблема, я не знав що у неї там є, а чого немає, а тому доводилося діяти методом перебору.

      Найбільше дівчинці сподобалися єдинороги і грифони. Вона, напевно, більше години носилася на них як по землі, так і в повітрі, причому як на грифоні, так і на єдинорозі. Як я вже говорив, тут закони фізики, м'яко кажучи, відпочивають, захотіла Микіль, щоб єдинороги літали, ось вони і літають.

      Її сміх розбудив уже мої дитячі спогади. Одразу згадалися мої дитячі ігри як із друзями так і з батьками. Одразу на душі стало легше, таких чистих і світлих почуттів я в дорослому житті не відчував жодного разу. 

          А тут ще й тяжкість на душі з'явилася, я зрозумів, як сильно скучив за своїм рідним домом, за батьками, за друзями. Що цікаво, за своєю нареченою я якось не сумував. Мабуть, мої почуття до неї були не настільки високі й міцні, як я вважав раніше.

           Довелося докласти чималих зусиль, щоб узяти себе в руки, зараз не час вдаватися до спогадів. Зараз потрібно було витягувати цю дурненьку з її підсвідомості, у світі дуже мало речей заради яких варто розлучитися зі своїм життям, а тут ще й зі своєї волі.

     — Як класно, а мама ніколи не показує таку магію, увесь час каже "Донечко, магія це не іграшки",- перекрививши свою маму, вимовила Микиль.

      —  Твоя мама має рацію, магія дуже серйозна річ, вона може бути небезпечною,- відповів я їй.

      —  Ось так завжди, ніколи не стану дорослою, вони всі нудні,- невдоволено подивилася на мене інопланетянка.

        —  Ми не всі нудні. Просто серйозні,- усміхнувся я й уявив як переді мною з'являється маленьке лоша єдинорога,- Хочеш ще щось побачити? -- запитав я в неї.

        —  Дядя маг, а ви можете мене навчити магії? -- раптово запитала мене Мікіль, а я зрозумів, що ось те, що допоможе її витягнути з підсвідомості.

     —  Та можу, але нам тоді необхідно вирушити до мене додому,- відповів я з посмішкою зацікавленій дівчинці. Та на мене із серйозним виразом обличчя подивилася, що на дитячому обличчі має кумедний вигляд, і відповіла.

      —  Дядя, мені мама заборонила кудись ходити з незнайомими дядьками, - почала казати вона, дивлячись на мене докірливо, - Як вона сказала у вас, у незнайомих дядьків можуть бути погані цілі, і мені буде боляче.

     —  Мікі, а ми хіба вже не познайомилися? -- нібито здивовано вимовив я, - Який я незнайомий, он дивись скільки звіряток я створив. Ти мене образила, не буду тебе вчити і звірів із собою заберу,- вдав, що образився, і став по одному розвтілювати тварин. Дівчинка побачивши, як починають зникати вподобані тварини, ледь не заплакала і закричала.

    —  Дядя не вбивай рогатих конячок. - все таки заплакала Мікіль. Я ж зробив вигляд, що задумався над її словами і в цей час до неї підійшов єдиноріг.

  —   А ти могла б і сама навчитися створювати конячок,- зауважив я ніби між іншим.

    —  А це не складно? -- запитала вона в мене із сумнівом,-- Я не дуже люблю вчитися,- відповіла вона.

    — Як казали в мене вдома, без зусиль не виловиш і рибку зі ставка. Але ти не хвилюйся, це не настільки складно, як здається,- сказав я.

    —  Дядя йдемо швидше до тебе, тільки чур мамі не казати, що я кудись із тобою ходила, - змовницьки на мене подивилася Микиль і, схопивши мене, потягла з галявини.

    —  Мікі, ти ж пам'ятаєш, що я маг? - запитав у дівчинки я.

    —  Так, ти найкласніший маг якого я бачила,- закивала дівчинка.

    —  А якщо так, то навіщо нам іти ногами,- почав говорити я,- Заплющ очі і за кілька миттєвостей ми опинимося в мене вдома,- попросив я Микиля.

    —  Хорошо дядько маг,- вимовила дівчинка, попередньо підозріло подивившись на мене.

    —  Ну тоді поїхали,- сказав я радісним тоном, коли Микіль заплющила очі.

      Я ж у цей час уявив собі як разом із Мікіль телепортуюся до входу в її свідомість. Раптово я відчув різкий відтік енергії і мене викинуло в реальність.

       Сильний головний біль і предмети, що двояться в зорі, були неприємним результатом моєї подорожі в глибини підсвідомості Микіль. Перших кілька секунд через різку зміну обстановки я нічого не розумів, але пізніше я все-таки взяв себе в руки.

        Оскільки енергетичний зір у мене все ще був активним, я побачив ментальний канал, що розпадається іскрами, але що найголовніше - я бачив, що свідомість Мікіль була вже на поверхні.

        А це означало, що моя будемо відвертими дуже ризикована авантюра вдалася. Зараз Микіль уже не перебувала у своїй підсвідомості. Її стан можна було назвати глибоким сном.

     Я не став зволікати й активував примусове пробудження на медичній капсулі до того, доки Микиль знову сховається у своїй підсвідомості й почне чудити звідти.  Не хотілося б знову лізти туди, хоч і вийшло у мене задумане, але все ж це далося мені не легко.

       Хімія, налаштована на її метаболізм, дала досить швидкий результат. Датчики показували, що дівчина прокинеться в будь-який момент. Я навіть трохи розслабився після усвідомлення про позитивне закінчення моєї чергової пригоди.