Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

був, щоб сам того хотів і людей до того заохочував. Тоді б і в людей розум знайшовся! — озвалися звідкись з бічних полиць.

— Соціальне середовище має бути інше,— сказав я Туташхіа.

— Це правильно — інше має бути,— згодився він, не вагаючись.

— В уряді, батоно, позасідали поміщики й буржуазія. Їм до бідняка діла нема,— почулося з-за перегородки.

— Цікаво, кого ж ти хотів би в уряд? — з кахетинською вимовою спитав один з верхньої полиці, прямо над головою в Дати Туташхіа, котрий поки що не мовив жодного слова.

— Уряд має бути робітничо-селянський, з бідняків!

— Стане твій бідняк про інших бідняків дбати, жди...

— Дбатиме, а чому ж ні?

— Ти на багатого подивися, він має всього по горло, міг би й про тебе подумати, та не видно, щоб квапився. А в бідняка в самого немає нічого, в нього тільки й клопоту, що про тебе. Твій біднячок, що в уряд потрапить, схопить, що ближче та вигідніше, й додому потягне. До себе додому, не до тебе! Ти й оком не змигнеш, а він уже в чинах та при грошах. І накладе він на тебе — сам знаєш чого.— Кахетинець повернувся спиною, і більше, його не чути було.

— Товариші, хоч би там що, а краще страшний кінець, аніж нескінченний жах. Геть самодержавство!

— Та воно-то так, але ж...

— Правильно він каже, правильно!

— Повалять царизм, повалять, як його не повалити?!

— Та йдіть ви до дідька! Чекайте, повалять. Сам з доброї волі впаде. Сьогодні вечорком ляже спати, а завтра й не прокинеться!

Люди одвели душу в розмові, говорили вже спокійніше,. Вагон угомонився. Я витяг торбинку з припасами, яких мені надавали в дорогу самтредські родичі, й запросив Дату Туташхіа до своєї трапези. До нас приєдналося ще двоє, і до самого Зестафоні ми пили за революцію — власне, тости виголошували ми втрьох — ті двоє наших попутників і я, а Дата здебільшого мовчав. Квола усмішка і ледь помітний жест — ото й усе його ставлення до наших тостів, та й те ставлення можна було витлумачити і так і інак. Згоджується він чи ні — не можна було зрозуміти. Він сказав, що його звати Прокіп Чилачава, і за весь час він лише раз втрутився в нашу розмову. То було тоді, коли з другого кінця вагона до нас долинуло:

— Народи хочуть волі! Російська імперія — тюрма народів! Фортецю треба підірвати зсередини!

— Ти подивися на нього! — кивнув Дата.

Я глянув. Поруч, на проході, величезною брезклою тушею лежав, товстун. Його тіло випиналося з одягу, що, здавалось, уже не в змозі був стримати натиску жиру. Все на ньому наче не на нього шите — штани ледве сягали кісточок, рукава халата теж дуже куці. Шов на одному стегні розпоровся і був абияк стягнутий товстою ниткою, видно, першою-ліпшою, що потрапила під руку.

— Ось що з селянством робиться, брате Роберте,— заговорив Дата.— Потреби селянства виросли, апетит у нього — дай боже, а хліба й добра, на всіх скільки було, стільки й лишилося, а прав, як і раніше,— ніяких. Коли селянинові кажуть про волю, він під волею розуміє землю. Революція і переворот — для нього це страва й підлива, ні про що інше він і не подумає. Тепер уяви собі: пошиють отому розтовстілому селянинові нові штани й сорочку і якраз на його розмір, він що, як людина й громадянин, від того кращий стане? В цьому вся заковика. Я й сам підпалив би того Кайхосро Цулукідзе, якби знав, що від того хоч хто-небудь стане кращий.

Ми поминули Зестафоні годині о третій, ночі. Ніхто з нас і не прокинувся. Горілка була непогана, і нализалися ми так, що перед прибуттям до Тифліса ледве встигли повмиватися, хоч поїзд набагато запізнювався.

Потяг увійшов у щільне кільце солдатів. Поліція, в звичайній формі й переодягнена, снувала по перону, перевіряла в усіх документи. Підозрілих відводили трохи набік, там швидко втворився досить великий гурт.

Дату Туташхіа зустрів його менший брат, мене — мій змінний агент. Ми з ним швидко порозумілися, що до чого. Якби Туташхіа не пішов слідом за братом, а повернув у інший бік, я мав би причепитися до нього на правах дорожнього знайомого. Якби він одірвався від мене, далі за ним стежив би третій агент, він крутився тут-таки, в юрбі. Та все склалося так, що жодному з учасників цієї операції не довелося вибирати.

Я вискочив з вагона разом з Датою Туташхіа. Змінний агент уже чекав мене на пероні, обійняв, ніби родич, І взяв у мене кошика й торбинку. Тільки я встиг познайомити Дату Туташхіа з агентом, назвавши його своїм дядьком, як підійшов і брат Туташхіа. То був звичайний гімназист, мабуть, не старший сьомого класу. Туташхіа познайомив нас з братом. Пора вже було йти до виходу, а Туташхіа стояв непорушно, уважно роздивлявся, що робилося навколо.

— Скажіть мені, що тут відбувається? — спитав він.

— Собаки наскочили,— мовив мій «дядько».

— Це зараз по всьому місту — скрізь заворушення,— підтвердив «дядькові» слова менший брат Туташхіа.— Давай, я нестиму,— сказав він і простяг руку до пакета, що стирчав у Дати Туташхіа під пахвою.

— Нехай буде в мене,— сказав Дата Туташхіа і з великою цікавістю подивився на трьох поліцейських, що саме наближалися до нас.

— Ідіть за нами!— наказав один з них, цілком певний, що його без перекорів послухають, і повернувся до нас спиною.

«Дядько» заторохтів був — чого, мовляв, вони від нас хочуть, провини нашої немає ніякої. Та поліцейські стояли на своєму і, схопивши «дядька» під лікті, потягли були його силоміць. Брат Туташхіа кинувся між них, спробувавши затулити собою «дядька». На той галас прибігли солдати. Я торкнув Дату за лікоть і показав очима — не зле було б утекти. Він не перечив, і ми подалися собі в протилежний бік. Поїзд усе ще був оточений, і годі було й сподіватися вискочити з оточення. Недовго думаючи, я шаснув у порожній вагон, Дата Туташхіа — за мною.

Ситуація створилася дуже цікава. Ми з «дядьком» діяли точно за інструкцією, і всі наші дії були виправдані. Менший брат Туташхіа, діючи інстинктивно, мимоволі вплутався в халепу. Туташхіа, природно, краще було б сховатися, та коли менший брат заступається за старшого, то й старшому слід заступитися за меншого, тим паче