Мігель де Сервантес - Дон Кіхот (Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі)

події, гідні його відваги та світлого розуму. Про смерть його та кончину автор теж був би ніколи не довідався, якби щаслива нагода не звела його з одним старезним лікарем; у того лікаря була олив'яна скринька, знайдена, як він казав, у підмурівку стародавньої розваленої каплиці, як її почали обновляти. В тій скриньці виявлено пергамени, на яких готичним письмом, а гишпанською мовою були написані вірші, що оспівували різні бойові подвиги нашого героя, вроду Дульсінеї Тобоської, прикмети Росинанта, вірність Санча Панси та гробницю самого Дон Кіхота; було там також кілька епітафій та похвальних слів про його життя і звичаї. Правдомовний автор сієї незвичайної і небувалої історії наводить наприконеччі ті вірші які вдалося відчитати й переписати начисто. В нагороду за той величезний труд, який він поклав на розшуки й досліди в ламанчських архівах, аби згадану історію на світ Божий видобути, автор просить у читальників лише одного — щоб вони прийняли його твір з такою довірою, з якою люди розумні ставляться до рицарських романів, що великою нині тішаться славою. Се буде для нього справжньою відрадою, нагородою і заохотою до пошуків і оголошення друком інших історій, нехай і не таких правдивих, та зате не менш цікавих і вигадливих.

Перші слова, написані на пергамені, що виявлено в олив'яній скриньці, були такі:

Академіки з Аргамасільї, містечка в Ламанчі,

на життя і смерть доблесного Дон Кіхота з Ламанчі

(написали таке)

ЧОРНОМАЗА, АКАДЕМІКА АРГАМАСІЛЬСЬКОГО, НА ГРОБНИЦЮ ДОН КІХОТА

ЕПІТАФІЯ

Дивак, чиї химери багатіші

За славлені Язонові трофеї;

Мудрець, чиї закручені ідеї

За флюгера колючого верткіші;

Вояк, чиї звитяги всіх гучніші

Лунають від Ламанчі до Мореї;

Співець краси і цноти Дульсінеї,

Чиї пісні в віках найголосніші;

Той, хто заткнув за пояс Амадісів,

Той, хто вбачав пігмея у гіганті,

Слугуючи Венері та Беллоні;

Той, хто лишив позаду Бельянісів,

Той, хто блукав верхом на Росинанті,

Тут опочив у праотецькім лоні. [331]

МИСКОЛИЗА, АКАДЕМІКА АРГАМАСІЛЬСЬКОГО, НА ХВАЛУ ДУЛЬСІНЕЇ ТОБОСЬКІЙ.

СОНЕТ

Зирнувши на цей вид і стан дорідний,

Приваблений дебелістю своєю,

Тобоську ти впізнаєш Дульсінею,

Якою марив наш гідальго гідний,

Задля якої він топтав безплідний

Схил Сьєрри Нефи, а слідом за нею

Зело Монтьєля й пишную лілею

Аранхуеса, стомлений і блідний.

Дочасну згубу доля їм судила:

Зів'янула красуня, цвіт чарівний,

Сконав і славний рицар наш мандрівний;

Вона з красою у землі зітліла,

А він, оживши в брилі мармуровій,

Усе ж не втік оман і зрад любові.

ЧУДОТВОРА, НАЙДОТЕПНІШОГО АКАДЕМІКА АРГАМАСІЛЬСЬКОГО, НА ХВАЛУ РОСИНАНТОВІ, КОНЕВІ ДОН КІХОТА З ЛАМАНЧІ

СОНЕТ

На збагренім Беллоною грізною

Гордливім адамантовім престолі

Із силою, не знаною ніколи,

Ламанчець стяг зметнув над головою.

Бере він меч, свою незрадну зброю,

Жахливу в рубці, різанні й уколі,

— І вже шукає муза мимоволі

Новітній склад новітньому герою.

Якщо живі в Британії ще згадки

Про Амадіса, що його нащадки

Блискуче відродили грецьку славу,

То подвиги й тріумфи Дон Кіхота

Іще гучніші — їх ярка пишнота

Уславила Ламанчу величаву.

Коли вже й Росинантові не сором

Рівнятись із преславним Брільядором,

— То невмирущий рицар наш по праву. [332]

СКАЛОЗУБА, АКАДЕМІКА АРГАМАСІЛЬСЬКОГО, САНЧУ ПАНСІ

СОНЕТ

От Санчо Панса. Він малий на зріст,

Але великий духом — дивне диво!

Своєму пану він служив правдиво,

Вкладаючи в ту службу весь свій хист.

Він графом стати міг, та світу злість

Надію ту підрізала зрадливо,

Бо світ дививсь на щиру душу криво,

От-от, здавалось, і осла він з'їсть,

Створіння мирне,