Віктор Гюго - Знедолені
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сповістивши ці відомості, Гаврош сказав:
— А зараз дайте їм перцю!
Тим часом Анжольрас крізь свою бійницю стежив за ворогом.
Нападники, очевидно, були не дуже вдоволені наслідками першого пострілу, більше з гармати не стріляли.
Підійшов загін піхоти й зайняв кінець вулиці Шанврері за гарматою. Солдати розібрали бруківку і виклали з кругляків захисний вал, заввишки дюймів у вісімнадцять, якраз навпроти барикади. Ліворуч, за тим валом, виднілася головна колона батальйону Національної гвардії, зосередженого на вулиці Сен-Дені.
Анжольрасові раптом почулося те характерне подзвякування, яке буває, коли із зарядних ящиків дістають коробки з картеччю; він побачив, як командир обслуги змінив приціл і трохи відхилив гарматне жерло ліворуч. Потім каноніри зарядили гармату, командир обслуги сам схопив ґніт і підніс до запалу.
— Нахиліть голови, притисніться до стін! — крикнув Анжольрас. — Станьте навколішки вздовж барикади!
Повстанці, що з появою Гавроша покинули свої бойові пости і юрмилися біля шинку, стрімголов кинулись до барикади. Та не встигли вони виконати Анжольрасів наказ, як гримнув постріл, і почулося страшне сичання картечі.
Постріл був спрямований у залишений у барикаді вузький прохід. Зрикошетивши від стіни, картеч убила двох повстанців наповал і трьох поранила.
Стало ясно: якщо й далі так триватиме, барикада довго не протримається.
Серед обложених почулися стривожені вигуки.
— Спробуймо перешкодити другому пострілу, — сказав Анжольрас.
Й, опустивши нижче дуло свого карабіна, він прицілився в командира обслуги, який у цю мить, схилившись над казенною частиною гармати, перевіряв і остаточно встановлював приціл.
То був молодий сержант, вродливий, білявий, з розумним виразом обличчя.
Комбефер, стоячи біля Анжольраса, дивився на того юнака.
— До чого ж огидна штука — війна! — сказав він. — Коли не стане королів, то, сподіваюся, не стане і війн. Анжольрасе, ти цілишся в сержанта і навіть не дивишся на нього. — А може, він чарівний і хоробрий юнак, та ще й розумний, адже артилеристи народ освічений; у нього батько й мати, він, мабуть, закоханий, йому щонайбільше двадцять п’ять років, він міг би бути твоїм братом.
— Він і є мій брат, — сказав Анжольрас.
– І мій теж, — докинув Комбефер. — Послухай, пощадімо його.
— Облиш. Так треба.
І по білій, як мармур, щоці Анжольраса скотилася сльоза.
Водночас він натис на курок. Блиснув вогонь. Артилерист двічі крутнувся на місці й упав на гармату. Він був мертвий.
Тепер його мали забрати й замінити кимось іншим. На цьому барикада виграла кілька хвилин.
7. Рушниця, яка не хибить, але нікого не вбиває
На барикаді почали радитись. Скоро знову почнуть стріляти з гармати. Під такою картеччю вони не витримають і чверті години. Конче треба було послабити силу удару.
— Покладіть отуди матрац, — наказав Анжольрас.
— У нас нема зайвих, — сказав Комбефер. — На матрацах лежать поранені.
Жан Вальжан сидів віддалік на тумбі, поставивши рушницю між коліньми. Досі він не брав ніякої участі в тому, що відбувалося, і, здавалось, не чув, як бійці бурчали навколо нього:
— Шкода! Рушниця пропадає марно.
Почувши наказ Анжольраса, Жан Вальжан підвівся.
Згадаймо, що коли на вулиці Шанврері з’явилися повстанці, якась бабуся затулила своє вікно матрацом. То було слухове віконце на даху шестиповерхового будинку, який стояв трохи спереду барикади. Матрац висів упоперек вікна, і знизу його підпирали дві жердини для сушіння білизни, а вгорі утримували дві мотузки, прив’язані до вбитих над вікном цвяхів.
— Дайте мені двоствольний карабін, — сказав Жан Вальжан.
Анжольрас подав йому свій, якого щойно перезарядив. Жан Вальжан прицілився й вистрілив. Куля перебила мотузку.
Матрац висів тепер тільки на одній.
Жан Вальжан вистрілив знову. Друга мотузка хльоснула по шибці мансарди. Матрац ковзнув між жердинами й упав на бруківку.
Усі заплескали в долоні.
— Ось і матрац! — в один голос вигукнули повстанці.
— Так, — сказав Комбефер. — Але хто піде взяти його?
Справді, матрац упав перед барикадою, між нападниками й обложеними. До того ж смерть сержанта артилерії розлютила солдатів, і, залігши за своїм валом із кругляків, вони відкрили по барикаді вогонь. Повстанці не відповідали на цю стрілянину, заощаджуючи набої. Кулі застрягали в барикаді й не могли завдати шкоди обложеним, але потикатися на вулицю було дуже небезпечно.
Жан Вальжан вийшов крізь залишений у барикаді пролом, під дощем куль підійшов до матраца, завдав його собі на спину й повернувся назад.
Він сам затулив небезпечний отвір, поклавши матрац під стіною, де артилеристи не могли його бачити.
Тепер усі стали ждати пострілу.
Гармата з ревом виплюнула заряд картечі. Але кулі не зрикошетили — вони позастрягали в матраці.
— Громадянине, — сказав Анжольрас, звертаючись до Жана Вальжана, — Республіка виносить вам подяку.
Нападники не припиняли вести вогонь. Рушнична стрілянина чергувалася з картеччю, не завдаючи, проте, великої шкоди. А втім, у цьому й полягає тактика штурму барикад: стріляти й стріляти, поки в обложених вичерпаються набої, якщо вони припустяться помилки й відповідатимуть. А коли вогонь захисників барикади ослабне, нападники, знаючи, що в тих патрони й порох закінчуються, ідуть на приступ.
Анжольрас не дав зловити себе в цю пастку. Барикада не відповідала.
На кожен залп Гаврош віддимав щоку язиком — знак глибокого презирства.
— От і добре, — казав він, — шматуйте ганчір’я. Нам потрібна корпія.
Очевидно, мовчанка барикади почала непокоїти нападників і, боячись якогось підступу, вони вирішили з’ясувати, що ж діється за тією стіною, яка так незворушно стояла під зливою рушничних куль і картечі. Незабаром повстанці помітили, як на одному з дахів блиснула в сонячному промінні каска. Біля високого димаря стояв пожежник і дивився вниз, на захисників барикади.
— Цей підглядач нам зовсім ні до чого, — сказав Анжольрас.
Жан Вальжан, який знову взяв свою рушницю, мовчки прицілився, і через мить влучена кулею каска покотилася на бруківку. Наляканий пожежник поквапився зникнути.
На його місці з’явився другий спостерігач. Це був офіцер. Жан Вальжан, що встиг перезарядити рушницю, знову прицілився, й офіцерова каска покотилася слідом за каскою солдата. Офіцер не став опинатись і миттю сховався. Цього разу застереження взяли до уваги. Більш ніхто не пробував шпигувати за барикадою.
— Чому ви його не вбили? — запитав Боссюе Жана Вальжана.
Жан Вальжан промовчав.
Боссюе прошепотів на вухо Комбеферові:
— Він не відповів на моє запитання.
— Цей чоловік творить добро рушничними пострілами, — сказав Комбефер.
8. Проблиски надії швидко гаснуть
Той, хто пам’ятає про ті вже давні події, знає, що Національна гвардія хоробро воювала з повстанцями. Який-небудь шинкар, змушений через заколот зачинити свій
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знедолені», після закриття браузера.