Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

        —   Пан Льо Ха, - звернулася вона до мене, коли я попросив охорону не перешкоджати їй, - Спасибі, що ви дозволили мені до вас звернутися.

        —  Я вас слухаю, молода леді? -- звернувся я до неї, вона ж у відповідь сильно збентежилася.

        —  Наша організація хотіла б отримати дозвіл на будівництво селища за стародавніми технологіями, в якому ми могли б знайомити підростаюче покоління з життям до відкриття космічних польотів, -- промовила вона. А я ж подумав, що в принципі це непогана ідея, знову ж таки це створить деяку кількість робочих місць.

       —   Наступного тижня запишіться до нас на прийом, там ми детальніше розглянемо вашу пропозицію. Але мушу заздалегідь попередити, у зв'язку з нещодавніми подіями в бюджеті є кошти тільки на найважливіше. Ви вибачте, але ваш проєкт на це поки що не тягне,- відповів я їй.

       —  Я розумію, але ви не хвилюйтеся, у нас є кошти,- упевнено промовила дівчина.

       —  Тоді наступного тижня й обговоримо вашу ідею,- сказав я.

    На цьому наша пресконференція і завершилася. Чесно кажучи, для чого вона була, я так і не зрозумів. Мабуть, я справді не політик, і в цій каламуті розбираюся вельми слабко, а отже, варто шукати людей, які на цій темі розуміються як риба у воді.

      Що цікаво, згідно із заповітом я з Лікою стали рівнозначними правителями в Шаррні, але народ чомусь, здебільшого саме мене вважає правителем, а Ліку - лише моєю дружиною, яка не розуміється на жодних справах. Що було видно і сьогодні, зверталися з питаннями з політики до мене, а з усякими питаннями щодо сім'ї, розваг і тому подібного до Ліки. Я прямо відчував злість, що виходила від Ліки за кожного такого запитання. Хоч питання і були підготовлені заздалегідь, ми не знали, кому яке дістанеться.

     Дорогою на секретну базу, на якій зараз перебувала Мікіль, я роздумував, як їй можна допомогти. На жаль, у псионіці я мало що знаю, але деякі намітки все ж з'явилися.

    Під час свого перебування в полоні Хорні намагався зчитувати мою пам'ять, зараз переглядаючи в нейромережі запис тих подій і відчуттів, я зміг відновити приблизно модуляцію, за допомогою якої він проникав у мою свідомість. 

    Цього разу я справді вирішив використовувати раксанітові амулети, щоб збільшити свої сили. Та й починати з Мікіль я не наважився, хіба мало що може статися. Так само перш ніж приступити до спроб відтворити модуляцію каналу зв'язку зі свідомістю цілі, я вирішив про це повідомити Ліку.

     Все ж таки вона мала рацію, проводити різноманітні експерименти нікого не ставлячи до відома - це безтурботність, що може призвести до смерті в будь-який момент. А так у мене буде людина, яка зможе підстрахувати в разі чого.

      —  Ліка, у мене тут з'явилася ідея, як можна допомогти Мікіль,- почав я говорити їй, поки ми летіли у флаєрі на базу.

      —  Ну давай ділися божевільною ідеєю,- важко зітхнула Ліка, мабуть, нічого путнього вона від мене не очікувала.

      —   Я приблизно відновив у пам'яті модуляцію, за допомогою якої можливе проникнення в чужу свідомість, - сказав я.

        —  Нащо тобі це? -- запитала вона в мене, - Нам треба витягнути її зі стану, в якому вона зараз перебуває, а не дивитися, що там відбувається.

     —  У мене є ідея, що через ментальний канал можна не тільки переглядати спогади, а й спілкуватися, тож я хочу достукатися до її свідомості і спробувати вмовити її повернутися в реальний світ.- відповів я.

     —  Я в цій псионічній нісенітниці мало розбираюся, я лише вбивати псионів добре вмію. Але ідея звучить непогано, тільки от одразу лізти до дівчини не варто, слід на комусь тренуватися... - задумливо промовила Ліка, керуючи флаєром.

     —  Я і не думав одразу до неї лізти до тями, я хочу потренуватися на тваринах і хотів попросити в тебе їх доставити до мене на базу.- вимовив я.

     —   Нахаба, але ти маєш рацію, варто потренуватися, але не на тваринах, у нас зараз у в'язниці є кілька смертників, які очікують на виконання вироку. Зараз висаджу тебе і злітаю за парочкою,- відповіла Ліка.

     —   А це нормально експериментувати на людях? - запитав я в неї дещо невпевнено.

      —  О якщо ти хвилюєшся щодо етичності, то згадай, що ти зробив учора з Мікіль, адже ти на ній провів експериментальне лікування без її відома, і воно могло закінчитися не так добре, -- уїдливо промовила Ліка, заходячи на посадку.

      —  Ну я не думав так про те, що сталося,- дещо збентежено вимовив я.

      —  Звісно не думав, ти взагалі рідко думаєш. Гаразд, якщо переживаєш, то можу заспокоїти тебе, смертну кару аби кому не призначають. У нас зараз усього п'яток таких сидить і чекає на виконання. У всіх як мінімум кілька десятків трупів за спиною. є також кілька любителів маленьких дітей, причому не обов'язково в живому вигляді. Тож нічого страшного в їхній смерті немає,- відповіла мені Ліка. 

       Чесно кажучи, я і сам не особливо зараз цінував чуже життя і міг легко вбити розумного, але експерименти на людях до цього в моїй свідомості були чимось значно гіршим за вбивство. 

       Звідки таке в мене в голові взялося я не знав. Взагалі варто дослідити свою свідомість на ще якісь ментальні закладки встановлені нормами суспільства. Цікаво, що я там зможу знайти, на жаль зараз я не володію необхідними знаннями, але сподіваюся, що від Мікіль зможу отримати необхідне. Зараз же варто її витягнути в реальний світ.

      Уже за кілька годин Ліка повернулася з трьома смертниками.  Сама вона вирішила також залишитися на той випадок, якщо мені знадобитися її допомога. Усе таки експерименти з невідомими модуляціями вельми небезпечні як для виконавця, так і для цілі.

     Чесно кажучи, чоловік, що сидить переді мною, аж ніяк не був схожий на маніяка, який убив більше сорока людей у різних державах і трьох людей уже тут, у Шаррні, але докази свідчили якраз про це.