Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

ще упродовж багатьох років. Тисячі людей віддали свої заощадження на будівництво дороги, тисячі мають збанкрутувати, якщо підприємство Кука зазнає краху! І ось це сталося. Відчай і горе постраждалих будуть безмежні. Минуть довгі, дуже довгі роки, перш ніж у людей відновиться впевненість, зникне страх. Тепер настав його час! Випав довгоочікуваний шанс. Немов вовк, що нишпорить уночі при холодному й мертвотному світлі зірок, Ковпервуд вдивлявся у сумирний натовп простаків, знаючи, якою ціною вони розплатяться за свою довірливість і наївність.

Ковпервуд поспішав на біржу, до тієї зали, де два роки тому вів таку безнадійну боротьбу. Побачивши, що братів і компаньйона ще немає на місці, він самостійно почав продавати все, що тільки міг. Навколо вже було справжнє пекло. Хлопчаки-посильні й агенти вривалися зусібіч із наказами від переляканих біржовиків продавати, продавати й продавати, а незабаром — навпаки: купувати! Стовпи, біля яких укладалися угоди, тріщали й хиталися під натиском метушливих біржовиків і маклерів. На вулиці перед будівлями банківських будинків «Джей Кук і Ко», «Кларк і Ко», Джирардського національного банку й інших фінансових установ уже скупчилися величезні натовпи. Кожен поспішав дізнатися, що сталося, забрати вклад, хоч якось захистити свої інтереси. Полісмен заарештував хлопчиська-газетяра, який викрикував звістку про банкрутство «Джея Кука», але все одно чутка про велику скруту поширювалася зі швидкістю степової пожежі.

Серед усіх цих охоплених панікою людей Ковпервуд залишався спокійним, холодним і незворушним. То був Ковпервуд, який із серйозним обличчям виконував у в’язниці своє денне завдання — десять плетених стільців, розставляв капкани для щурів і в цілковитій тиші й самотності оброб­ляв крихітний квітник при камері. Проте зараз він був сповнений сил і внутрішньої енергії. Він уже досить довго працював на біржі, щоб устигнути вселити повагу всім, хто його знав. Ледве пробравшись в епіцентр схвильованого й захриплого від криків натовпу, він почав пропонувати ті цінності, що пропонували інші, але у величезних кількостях і за такими низькими цінами, які не могли не спокусити будь-кого, хто хотів нажитися на різниці в біржових курсах. До моменту оголошення про банкрутство акції Центральної Нью-Йоркської лінії оцінювалися у 104 7/8, лінії Род-Айленд у 108 7/8, Вестерн-Юніон у 92 1/2, Вобаш у 70 1/4, Панамські лінії у 117 3/8, Центральні Тихоокеанські 99 5/8, лінії Сент-Поль 51, Ганнібал і Сент-Джозеф 48, Північно-західні 63, Тихоокеанські 26 3/4 і, нарешті, Огайо Міссісіпі у 38 3/4. Фірма, за якою ховався Ковпервуд, мала не дуже велику кількість цих акцій. Жоден клієнт ще не віддав наказу продавати їх, але Ковпервуд уже продавав, продавав і продавав кожному, хто хотів придбати їх за цінами, які (Ковпервуд чітко знав це) повинні заманити покупців.

— П’ять тисяч акцій Центральної Нью-Йоркської за дев’яносто дев’ять... дев’яносто вісім... дев’яносто шість... дев’яносто п’ять... дев’яносто чотири... дев’яносто три... дев’яносто два... дев’яносто один... дев’яносто... вісімдесят дев’ять, — весь час було чути його голос.

А якщо угода не склалася досить швидко, він переключався на інші — Род-Айленд, Панама, Центральні Тихоокеанські, Вестерн-Юніон, Північно-західні, Тихоокеанські…

Помітивши брата і Вінгейта, які швидко входили до зали, він зупинився, щоб дати їм необхідні розпорядження.

— Продавайте все, що можна продати, — тихо сказав він, — нехай на п’ятнадцять пунктів нижче курсу — дешевше поки що немає сенсу, і купуйте рішуче все, що запропонують за ще нижчою ціною. Ти, Еде, стеж, чи не продаватимуться кінні залізничні пункти на п’ятнадцять нижче курсу. А ти, Джо, залишайся поблизу й купуй, коли я скажу.

Рівно о пів на другу на балкончику з’явився секретар біржового комітету.

— «Кларк і Ко» щойно припинила платежі! — оголосив він.

— «Тай і Ко», — знову почувся його голос о другій годині сорок п’ять хвилин, — повідомляють про припинення платежів!

— Перший Філадельфійський національний банк, — оголосив він о другій годині, поставив нас до відома, що не може більше проводити розрахунки.

Після кожного такого повідомлення невдовзі, як і колись, лунав удар гонгу, який закликав до тиші, а в натовпі виривався одностайний жалібний стогін: «О-о-ох!».

«Тай і Ко»! Ковпервуд на мить зупинився, почувши це — ось і йому кінець. І негайно ж знову почав викрикувати свої пропозиції.

Коли біржовий день закінчився, Ковпервуд протиснувся до виходу в розірваному сюртуку, зі збитою набік краваткою й розстебнутим комірцем, без капелюха (він кудись зник), але спокійний, незворушний і коректний.

— Ну, Еде, як справи? — поцікавився він, зустрівшись із братом.

Той також виглядав розтерзаним, змученим і стомленим.

— От чорт! — вигукнув Ед, заправляючи манжети. — В житті нічого подібного не бачив. Я ледве не залишився голим.

— Чи вдалося щось із кінними залізничними лініями?

— Купив п’ять тисяч штук чи близько того.

— Що ж, тепер потрібно вирушати до Гріна (це був один із кращих готелів Філадельфії з розкішним рестораном), — мовив Ковпервуд. — Це ще не кінець. Там триватимуть торги.

Він розшукав Джо з Вінгейтом, і вони пішли, дорогою підбиваючи підсумки своїх основних закупок і продажів.

Як він і передбачав, хвилювання не вщухло навіть пізно ввечері. Натовп людей все ще товпився на Третій вулиці перед дверима «Джей Кук і Ко» та інших банків, сподіваючись, що події можуть обернутися сприятливо. Для біржовиків центр суперечок і гарячкового хвилювання тепер перемістився до готелю Гріна, де ввечері 18 вересня вестибюль і всі коридори були вщерть набиті банкірами, маклерами і спекулянтами. Власне, туди в повному складі перекочувала біржа. Що буде завтра? Чиє банкрутство наступне? Звідки тепер візьмуться гроші? — ось що було в кожного на думці та на вустах. Із Нью-Йорка раз у раз надходили повідомлення про нові банкрутства. Банки і трести тріщали, як дерева під час буревію. Ковпервуд, який усюди встигав, бачив усе, що можна було побачити, і чув усе, що можна було почути, укладав угоди, що вважалися на біржі протизаконними, але точно такі ж, як укладали інші. (Незабаром він помітив, що навколо нього крутяться агенти Молленгауера та Сімпсона, і заздалегідь радів при думці, що добряче оббере їх найближчим часом.) Ковпервуд ще не вирішив, чи стане він власником якоїсь кінної залізниці, але, у будь-якому разі, він матиме таку можливість. Із чуток і повідомлень, які надходили з Нью-Йорка та інших міст, він знав, що справи украй погані для тих, хто вірив у