Стівен Кінг - Необхідні речі

Алан знову слухняно присів. Так і сидів, тримаючи голову між Саймоном і пекарем, доки за міс Гендрі зі свистом не зачинилися подвійні двері. Тоді підвівся і тихо пройшов яскравим коридором, усипаним іграшками й пазлами, до палати номер 9.

9

Як на Алана, Шон Раск цілком прокинувся.

Це було педіатричне відділення, тож ліжко під ним було маленьке, але хлопчик усе одно в ньому губився. Тіло зовсім трішки випиналося під покривалом, від чого виникало враження, ніби на хрусткій білій подушці лежить відчленована голова. Обличчя – дуже бліде. Під очима, що спокійно й без подиву дивилися на Алана, виднілися фіолетові тіні, темні, наче синці. Чорний кучерик лежав на лобі, ніби кома.

Алан узяв стілець з-під вікна й посунув його до ліжка, на якому підняли перегородки, щоб Шон не впав. Хлопчик не повернув голови, але спостерігав за Аланом очима.

– Привіт, Шоне, – тихо промовив Алан. – Як почуваєшся?

– У горлі сухо, – сипло прошепотів Шон.

На столику біля ліжка була карафка води і дві склянки. Алан налив одну й нахилився через лікарняну перегородку.

Шон спробував сісти, і йому не вдалося. Він завалився назад на подушку, слабко зітхнувши, від чого Алана вкололо в серці. Він згадав про свого сина – бідного приреченого Тодда. Коли підкладав долоню Шонові Раску під шию, щоб допомогти йому сісти, на мить у нього виник пекельний фотографічний спогад. Він згадав, як Тодд того дня стояв біля «скаута», махав Аланові на прощання, і крізь призму пам’яті якесь переливчасте бліде світло ніби грало в нього навколо голови, опромінюючи кожну любу лінію та рису обличчя.

В Алана затрусилися руки. Трішки води пролилося спереду на лікарняну сорочку Шона.

– Вибач.

– Н’чо, – відповів Шон хрипким шепотом і жадібно відпив. Він майже повністю поглинув склянку води. А тоді відригнув.

Алан обережно опустив його. Шон тепер здавався трішки жвавішим, але в очах усе одно не було жодного блиску. Алан подумав, що ще ніколи в житті не бачив хлопчика, який би мав настільки жахливо самотній вигляд, і розум знову спробував пробудити останній образ Тодда.

Алан відкинув його. Тут робота. Неприємна і до того ж страшенно делікатна, але вона дедалі більше здавалася йому неабияк важливою. Що б там зараз не діялося в Касл-Року, він переконував себе, що відповідь лежить тут, за блідим чолом і тими сумними тьмяними очима.

Алан роззирнувся й витиснув усмішку.

– Нудна кімната, – промовив він.

– Ага, – низьким шорстким голосом погодився Шон. – Повний скучняк.

– Може, кілька квіток її трохи пожвавлять, – промовив Алан і провів правою долонею по лівому передпліччі, спритно дістаючи з прихованої нірки під ремінцем годинника складений букет.

Він знав, що випробовує долю, але без зайвих роздумів вирішив усе одно це зробити. Майже пошкодував про це. Коли діставав їх з петлі й розкривав букет, дві паперові квітки розірвалися. Він почув, як пружина змучено шпринькає. Без сумніву, це останнє виконання цієї версії фокусу з квіткою-складанкою, проте Аланові вдалося вийти сухим із води… заледве. І Шон, на відміну від брата, був очевидно вражений і захоплений, незважаючи на психічний стан і наркотики, що просочували його нервову систему.

– Круто! Як ви це зробили?

– Просто трішки магії… Хочеш? – Алан посунувся, щоб поставити букет паперових квіток у карафку.

– Та нє. То ж просто папір. Ну і ще вони подерті в деяких місцях. – Шон подумав і, мабуть, вирішив, що прозвучало невдячно, тож додав: – Але гарний фокус. А можете зробити, щоб вони зникли?

«Навряд чи, синку», – подумав Алан. Уголос сказав:

– Спробую.

Він підняв букет, щоб Шон його чітко бачив, тоді злегка вигнув правицю й потягнув її вниз. Він провів цю маніпуляцію набагато повільніше, ніж зазвичай, беручи до уваги сумний стан макґаффіна[159], але результат вразив його самого. Замість того щоб зникнути з поля зору як зазвичай, квітка-складанка щезла в його неміцному кулаку, наче дим. Він відчув, що напнута послаблена пружина вже готова зігнутися й застрягнути, але врешті-решт вона вирішила востаннє підсобити йому.

– Це справді кайфово, – з повагою зазначив Шон.

Алан подумки погодився. Чудова варіація трюку, яким він роками приголомшував школярів, але він також сумнівався, що таке можна зробити з новою версією квіток-складанок. З новісінькою пружиною виконати такий повільний, мрійливий рух буде просто неможливо.

– Дякую, – сказав він і востаннє заховав складений букет собі під ремінець годинника. – Якщо квіти тобі не потрібні, як щодо четвертака для автомата з колою?

Алан нахилився і спокійнісінько дістав четвертак у Шона з носа. Хлопчик усміхнувся.

– Упс, забув – сьогодні ж треба сімдесят п’ять центів, так? Інфляція. Ну що ж, це не проблема.

Він дістав ще одну монету в Шона з рота, а третю – у себе з вуха. На той час усмішка Шона трішки зблякла, і Алан зрозумів, що краще взятися за роботу чимшвидше. Він склав три четвертаки на тумбочку біля ліжка.

– Коли тобі стане краще, скористаєшся, – пояснив він.

– Дякую, містере.

– На здоров’я, Шоне.

– А де тато? – запитав Шон. Його голос трішечки посильнішав.

Запитання здивувало Алана. Він очікував, що Шон запитає спочатку про маму. Хлопчикові ж, урешті-решт, лише сім.

– Скоро приїде, Шоне.

– Сподіваюся. Він мені потрібен.

– Знаю, що потрібен. – Алан помовчав і додав: – Мама також скоро буде тут.

Шон обдумав це, тоді повільно й рішуче похитав головою. Під потилицею тихо зашурхотіла подушка.

– Ні, не буде. Вона зайнята.

– Така зайнята, що не прийде тебе навідати? – запитав Алан.

– Так. Вона дуже зайнята. Мама зустрічається з Королем. Тому мені більше не можна до неї в кімнату. Вона зачиняє двері, одягає окуляри й бачиться з Королем.

Алан бачив, як місіс Раск відповідала на запитання поліцейських штату. Голос був повільний, відсторонений. На столі поруч лежали сонцезахисні окуляри. Здавалося, вона не може їх відпустити – однією рукою постійно з ними бавилася. Прибирала долоню, ніби боялася, що хтось помітить, а тоді за кілька секунд пальці ніби самотужки поверталися до окулярів. У той час він подумав, що вона або страждає від шоку, або під дією заспокійливого. А тепер замислився. Також замислився, чи варто запитувати Шона про Браяна, чи дослідити цю нову ниточку. Чи це все одна ниточка?

– Ви ж насправді не фокусник, – промовив Шон. – Ви поліцейський, правда?

– Так.

– Ви поліцейський штату, з такою блакитною машиною, що дуже швидко їздить?

– Ні. Я шериф округу. Зазвичай у мене коричневе авто із зіркою збоку, і воно також їздить досить швидко, але сьогодні я на своєму старому універсалі, який постійно забуваю продати. – Алан усміхнувся. – Він дуже повільний.

Це викликало певний інтерес.

– А чому ж ви не їздите на коричневій поліцейській машині?

«Щоб не налякати Джилл Міслабурскі й