Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

— Давай ти!

— Ні, давай — ти!

— Ні, ти!

Марина розізлилася.

— Досить! — вигукнула вона. І навіть тупнула ногою.

Домовик виявився найсміливішим.

— Очі та хрест на небі не кожен побачить, — почав він. — Але… це — провісник біди. Зазвичай таке буває перед великими нещастями — війнами або катастрофами. Кажуть, що цей знак посилають людям волхви зі свого світу. Тільки, кажу, побачити його здатен один з мільйона.

— Зрозуміло, — відказала Маринка. — А тепер скажіть мені, що це означає?

Кіт ще раз принюхався до шнурка, що його залишив білий вершник. Потім якось пригнічено промимрив:

— А трапилося те, що нас відвідав Легас.

— Це я і сама зрозуміла. А далі що? — нетерпляче допитувалася Маринка.

Кіт зітхнув і почав говорити. Радше не говорити, а роздумувати уголос:

— Так, але верхи на Легасі сидів волхв. Точніше, не особисто волхв, а образ волхва. Ці чарівники іноді створюють подібні образи, аби передати щось в інший світ. Правда, при цьому вони зазвичай не розмовляють. Утім, і справжні волхви навряд чи зловживають зайвою балакучістю.

Кіт замовк. Паузу відразу заповнила Коловерша:

— Цей, як ти кажеш, образ волхва провів необхідний обряд і передав тобі силу мольфара. Отже, я мала рацію. Що й треба було довести! — з переможним виглядом докінчила вона.

Кіт прищулив вуха і зашипів на Коловершу:

— Ти поводишся не як коловерша, а як балакуча базарна баба!

— Зараз не час для суперечок, — втрутився Домовик.

— Вибачте, — опам’ятався Кір. — Але зараз мене найбільше тривожить оце…

І він показав на шнурок.

— Що це таке? — запитала Маринка.

— Лист, — відповів Кір. — Звичайний лист для кота. Як відомо, ми добре розуміємося на запахах. Ось волхви і надіслали мені «запашного» листа.

На якусь мить Маринці здалося, що Кір зніяковів від того, що отримав таке дивне послання.

— І що в тому листі? — нетерпляче спитала Коловерша.

Кіт повільно вимовив:

— Волхви просили передати: на Маринку покладена місія — повернути книгу «Некрономікон»… Точніше, англійську версію цієї книги.

— Але я не брала ні в кого жодної книги! — обурилася Маринка. — Де ж я її візьму, щоб повернути?

Кіт невесело розсміявся:

— Звичайно, не брала. Ти її навіть не бачила. Але річ ось у чому…

Кіт зітхнув і почав свою розповідь.

* * *

— Попереджаю одразу — цієї книги я теж ніколи не бачив, тому розповідаю тільки те, що чув від інших.

У світі існує багато книг з магії та чаклунства. Люди називають їх «чорними книгами». Добре відомі, скажімо, «Волховник», «Чарівник», «Мисленник», «Астролог», «Подорожник», «Аристотелеві врата» та багато інших. Однак «Некрономікон» виділяється з-поміж усіх. Це найзагадковіша книга на світі, і, скажемо відверто, найстрашніша. Про неї вже тисячу триста років ходять неймовірні легенди. Її навіть називають Книгою Зла або Книгою Для Виклику Мертвих. Про неї мріяло багато найвидатніших людей, але кажуть, що вона сама вибирає собі господаря.

Спочатку ця книга називалася «Аль Азиф», тобто «Виття нічних демонів». Її автор — Абдул Альхазред. Його ще називали божевільний поет Санаа. Він об’їхав увесь Близький Схід. Відвідував такі місця, куди розсудлива людина навряд чи потикатиметься без потреби — місцини, населені східними злими духами. Наприклад, у пустелі Руб аль Кхала він провів цілих десять років. До речі, про цю пустелю: мабуть, немає іншого місця на Землі, де відбувалися б настільки дивні та неймовірні події, я б навіть сказав — чудеса, про які люди розповідають тільки пошепки, боязко озираючись на всі боки. Кажуть, що Альхазред бачив навіть казковий Ирем — Місто Колон. Воно збудоване могутнім джином за повелінням шаха Шаддада і є потайними дверима у Велику Порожнечу. Вважають, що людина, яка досягне цієї Порожнечі, може привести у людський світ одного, а то й кількох джинів. До речі, джини бувають добрими, а бувають і злими; бувають джини-чоловіки, а бувають і джини-жінки.

Чомусь більшість людей, які торкнулися Великої Порожнечі, забирають із собою в людський світ злих джинів. Чому так відбувається — складно сказати, але… зазвичай джини стають для цих людей вірними союзниками. І так трапляється, що такий маг мимоволі стає «чорним».

Варто нагадати, що людей, які мали контакти з джинами, називали «маджнун» — «одержимі силою». Є й інший переклад цього слова — «божевільна людина». Тому Альхазреда і називали «божевільним поетом»: за часів своїх поневірянь він не раз спілкувався з джинами та іншими духами.

Потім, осівши в Дамаску, Альхазред написав цю свою знамениту книгу — «Аль Азиф». У X столітті її переклали давньогрецькою мовою і назвали «Некрономікон». «Некро» грецькою означає «мертвий», а «номос» — «правила». У 1230 році книгу вже переклали латинською мовою, але назва залишилася грецька. А в XVI столітті доктор Джон Ді переклав її англійською. Джон Ді, треба сказати, прославився як алхімік, маг і чарівник. Взагалі у світі залишилося сім копій цієї книги: три арабською мовою, одна — давньогрецькою, дві — латиною і одна — англійською. Там описано найтемніші секрети нашої Землі. Є також імена тих богів, які залучають до вивчення «Некрономікона» людей, що прагнуть абсолютної влади у будь-який спосіб. Навіть у найстрашніший.

Дякую за увагу.

* * *

Кіт замовк. На кухні запала мертва тиша, яку порушив Домовик:

— Мені все зрозуміло, — сказав він. — Незрозуміло одне: яким чином ця страшна книга стосується саме нас?

Кіт голосно пирхнув:

— Ось тут починається найцікавіше. Послухайте, що я винюхав із цього клятого шнурка.

* * *

— Свого часу англійський примірник «Некрономікона» волхви сховали, як найнебезпечніший, у надійне місце. Де воно — нікому не відомо. Декого може зацікавити: чому саме англійський примірник волхви вважали найнебезпечнішим? Відповідь проста: тому що англійська мова найпоширеніша у світі. А от людей, які сьогодні знають латину чи давньогрецьку набагато менше. Висновок із цього робіть самі.

Словом, те, що волхвам здавалося «надійним місцем», виявилося зовсім ненадійним: книга зникла.

Але з’ясувалося це не відразу. Спочатку виявили наслідки зникнення цієї книги. Почалося все з того, що зі Сховища десь подівся досить важливий артефакт: Скринька Верліоки.

Спеціально для Марини поясню, хто такий Верліока — я тобі про нього ще не розповідав. Верліока — це таке чудовисько, яке жило в глухому лісі. Про нього говорили, що він «на зріст високий, має одне око, у плечах на піваршина, на голові щетина, на костур опирається, страшно посміхається». Словом, це був такий чарівник-велетень, що руйнував усе довкола і вбивав усіх на своєму шляху.

Врешті-решт з Верліокою покінчили, а от Скринька