Альфред Деблін - Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін

товари. Та хай уже буде. Мені байдуже. А платити внески тільки першого». — «Ну ти даєш! А якщо ти ходитимеш з порцеляновими тарілками або кухонними відрами, або, приміром, торгуватимеш худобою, як оці панове? От скажіть, прошу пана, що воно за дурниця, чоловік бере членський квиток на текстильні товари, а сам, можливо, займеться худобою?» — «Великою рогатою худобою — я б не радив. Дурне діло. Краще візьміться за дрібну». — «Та він ще взагалі ні за що не взявся. Це факт. Він просто тут сидить й тільки думає. Скажіть йому: давай, Франце, йди торгуй мишоловками або гіпсовими фігурками, він і піде». — «І піду, якщо треба буде. Ґотлібе, якщо з цього можна жити, чому ні? Правда, з мишоловками не буде діла, з магазинами господарських товарів не позмагаєшся, вони ж отруту на пацюків продають. А ось гіпсові фігурки — чом би не торгувати нами по різних містечках?» — «Погляньте на нього, бере посвідку на фартушки, а сам торгує фігурками». — «Та ні, Ґотлібе, все не так, панове, і чого ти постійно перекручуєш? До кожної справи треба знайти належний підхід і подати у правильному світлі, як отой коротун говорив про Франкфурт, а ти, насправді, не слухав». — «А на дідька мені той Франкфурт? І ось цим панам він також ні до чого». — «Ну гаразд, Ґотлібе, гаразд, панове, хіба я щось комусь кажу? А я що, я людина маленька, але я уважно слухав і маю сказати: то було дуже цікаво, як він усе це висвітлював, які яскраві факти наводив, а йому ж говорити нелегко, голос має тихий, певно, має проблеми з легенями. Все виклав до ладу, а потім і резолюцію, кожен пункт — чітко і ясно, просто краса, й навіть про брудні вбиральні не забув. От голова! А от я був якось зустрівся з двома євреями, ти знаєш, Ґотлібе! Треба сказати, панове, тоді мені кепсько було, ну а ці два євреї взялися розповідати мені історію, й мене попустило. Ось так заговорили до мене, порядні були люди, навіть не знали мене зовсім, а взяли, привели до себе й розповіли мені про одного поляка чи як там його, ну так, просто історія, а таки дуже добра, дуже повчальна, дуже мені допомогла в тодішньому моєму становищі. Думаю, правда, що й коньяк допоміг би. Але хто його зна? Після того я знову став на ноги». Один із торговців худобою все пускав сигаретний дим та шкірився: «То вас, напевне, перед тим добрячою каменюкою огріли?» — «Що за жарти, панове? Хоча ви праві. Ще й як огріли. Таке і з вами може трапитись, і вас можуть так огріти, що ви рідну маму забудете. З кожним може статись. А що тоді робити, коли аж коліна трясуться? Ви, напевне, також би по вулицях бігали — Бруненнштрасе, Розентальська брама, Алекс… Таке буває, а ще буває, що навіть назви вулиць розібрати не можете. Мені тоді помогли розумні люди, поговорили, розповіли мені дещо, люди, що мають лій у голові, тож знайте: нема чого сподіватися на коньяк, чи на гроші, чи на якісь там копійчані членські внески. Головне — щоб голова була на плечах і до голови прислухатися, щоб людина знала, що навколо неї діється, щоб її відразу не збили з ніг. Ось такі справи, панове. Так я це сприймаю».

«У такому разі, пане, чи пак, колего, вип'ємо за нашу спілку». — «За спілку! Будьмо, панове, твоє здоров'я, Ґотлібе!» А той аж заходився від сміху: «Ну ти даєш, послухай, а з яких коштів ти сплатиш оті внески першого числа?» — «Ну, молодий колего, раз у вашій кишені є членський квиток і ви тепер член нашої спілки, то нехай спілка подбає про те, щоб ви могли достатньо заробляти». Скототорговці реготали заодно з Ґотлібом. «То поїдьте зі своїм папірцем до Майнінґена, — сказав один з них, — там якраз наступного тижня буде ярмарок. Я стану в правому ряду, а ви навпроти — в лівому, подивимося, як у вас підуть справи. Альберте, ти лише уяви собі, цей член спілки стоїть за прилавком! У мене під вухом горланять: віденські сосиски, справжні майнінґенські пряники, а він кричить навпроти: сюди, сюди! Вперше у нас член спілки, велика сенсація Майнінґенського ярмарку! Люди валитимуть юрбами, еге? Якове, Якове, віслюча голово!» Вони у захваті загрюкали по столу, Біберкопф і собі. Потім він обережно запхав свого папірця у нагрудну кишеню: «Що ж, зібрався в дорогу — купуй черевики. Я ж зовсім не казав, що зразу візьмуся за великі ґешефти. Але голову на плечах я таки маю!» Всі підвелися.

На вулиці Мек устряг з обома скототорговцями в гарячу дискусію. Обоє торговців відстоювали свій погляд у судовій справі, в якій один із них був відповідачем. Він торгував худобою у Бранденбурзі, тоді як патент на торгівлю мав лише для Берліна. В якомусь-то селі його зустрів конкурент і доніс жандармові. Але тут обидва торговці, які їздили разом, придумали один виверт: відповідач мав заявити в суді, що просто супроводжував іншого і все робив за його дорученням.

Скототорговці гарячкували: «Та де там, ми платити не будемо, їй-богу. Він під присягою скаже, що просто мене супроводжував, і що так уже бувало часто, й що ми обоє можемо присягнути, й на тому кінець».

Тут Мекові урвався терпець, і він міцно схопив обох скототорговців за вилоги пальта: «Та ви що, вже геть із глузду з'їхали, може ви звідти, де самі йолопи живуть? І ви ще будете присягатися в такій дурнуватій справі, отому бевзю на втіху, щоб він вас таки підставив на повну котушку? Та тут у газету треба написати про те, що суд розглядає такі справи, це цілковите неподобство, всі ці пани з моноклями. Але тепер ми самі собі судді».

А другий скототорговець гнув своєї: «Ну й присягну, а чому ні? А що, нам платити видатки в трьох інстанціях, а той бевзь тільки посміюється? Заздрісний дурень! У мене він вилетить через комин, і бувай!»

Мек аж ляснув себе по лобі: «Ех ти, німецький Міхелю[32], сидіти тобі в багні, саме там тобі й місце».

Вони розпрощалися зі скототорговцями, Франц узяв Мека попід руку, й вони довго вешталися по Брунненштрасе. Мек обурювався скототорговцями: «Ну й субчики! Від таких і нам халепа. Всьому народу, всім від того халепа». — «Та що ти таке кажеш, Ґотлібе?» — «Та вони просто тюхтії, замість того щоб суду кулаком пригрозити, тюхтії, та всі