Катерина Дако - Купи мене, Катерина Дако

* 13 *

 

- Гаразд, красуне, йди відпочивай. А я піду свіжу дичину пошукаю.

Він узяв паперову серветку з пачки на столику і гидливо, двома пальцями, витер мою слину зі свого члена. Оце ж так. Йому гидко. А мені як?

А мені хотілося накритися з головою ковдрою і забутися непробудним сном, аби не відчувати всієї тієї гидоти, що зараз сталася.

Я продала своє тіло.

Можливо тому, що це був вперше за "вечірку", але в цей момент я майже готова була зірватися на істерику. Або навпаки, провалитися у забуття. Але замість цього я просто сиділа на підлозі і дрібно тримтіла. Від холоду, від приреченості і неприкаяності, від відчуття, що мене зараз виваляли в бруді...

- Та дивись, Лисичко-сестричко, - продовжив міркувати мій перший клієнт, застібаючи штани, - не попадися тому сірому вовку. Він на тебе явно погані плани має, коли так дивився...

Ой, хто б говорив про гарні та погані плани. Теж мені, добрий Дідусь Мороз знайшовся. Сам трохи скальпа не позбавив. Та й горло тепер пече, як за хорошого бронхіту. І губи...

- Ну що, давай, крихітко, руку, - він потягнувся вниз, збираючись, мабуть, натиснути кнопку браслета, а мені хотілося відстрибнути від нього, як від неприємної бородавчастої жаби. Тільки б він більше не торкався.

Подивилася на таймер, що горів зеленим, і вразилася до глибини душі. Минуло лише двадцять із копійками хвилин...

А я думала, що вічність...

Усього двадцять хвилин, а, здавалося, я стала старша на добрий десяток років...

Кнопка була давно натиснута, і зелені цифри змінилися на червоні... І спина жорстокого красеня зникла в дверному отворі...А я так само сиділа на підлозі і не могла зрушити з місця.

Двадцять хвилин...

Але вони однозначно щось поламали в мені... Щось дуже важливе...

Але...

Так, треба хоча б дістатися їдальні, бо страшенно хотілося пити. Немов із тією слиною з мого організму вийшла вся рідина...

Якось встала на карачки, потім на ноги. Мене трохи хитало, але йти було можна.

На ногах, що підгинаються, вирушила у ванну. Я б прийняла душ, але розуміла, що часу залишилося не так і багато. Та й яка вже тепер різниця. Все одно цей бруд був зараз не зовні, а глибоко всередині мене.

Подивилася на себе в дзеркало над умивальником. Так, недарма він назвав мене "красунею". Зараз я була нею саме у лапках.

Губи розпухли. Червоні очі з потіками туші навколо них та на щоках. Склокотене волосся...

Але я не стала впорядковуватися. Повна байдужість до зовнішнього вигляду була цілком закономірною, коли всередині робився такий роздрай. Я не могла так швидко ухвалити факт сексу за гроші. Не могла позбутися мерзотної слизької гадини, яка оселилася десь глибоко в мені.

Просто вмилася холодною водою і витерлася м'яким рушником, щоб трохи прийти до тями. Щоб голова стала не така шалена...

Можна було, звичайно, попити з крана, але думка про мінералку з бульбашками, що втікає в моє хворе горло, змусила все ж таки вийти з кімнати і попрямувати до їдальні.
У коридорі нікого не було, тільки трохи далі, напевно, на сходах, було чути жіночі схлипи і чоловіче гарчання, що ритмічно збігалося один з одним.

І це, можливо, навіть завело б мене, якби я не знала, що дівчина навряд чи зараз віддається з доброї волі.

Звернула у бік їдальні, не дійшовши до джерела звуків. У кімнаті було порожньо, і я, знайшовши нарешті бажану сильногазовану, вилила в себе, напевно, половину пляшки разом.
Мабуть, варто було ще щось з'їсти, але мені стало нудно просто при думці про їжу. Навіть не подивилася на те, чим були заставлені столи.

Хотіла вийти назад до коридору, з якого прийшла, але в його протилежному кінці з'явилася чоловіча постать.

Ні. Я не готова до особистої зустрічі з кимось із мисливців, навіть незважаючи на те, що на браслеті ще залишилося п'ять хвилин відпочинку.

Я швидко пройшла через другий арочний отвір, що веде зі їдальні на сходовий майданчик. І побачила їх...

Блондинка без нижньої частини білизни босоніж стояла біля низького комодика зі статуетками, спираючись на нього руками. А ззаду влаштувався худорлявий мисливець без маски. На його обличчі грав звірячий оскал, і він гарчав і справді, як тварина.

Дівчина ж схлипувала і стогнала при кожному його різкому поштовху.

- Так, моя гарна, - він нахилився до неї, обхопивши долонями груди у бюстгальтері. - Тобі ж подобається ось тут, де на нас усі дивляться...

При цих словах схлипи "дичини" перейшли в ридання. Я зрозуміла, що своєю присутністю роблю лише гірше. Тому що... Я ж буквально півгодини раніше відчувала на собі погляд спостерігача і готова була померти від сорому та приниження. А тепер ось сама...

Назад повернути не можна, там мисливець, отже...

Швидко пробігши повз парочки, зникла в іншому крилі і шмигнула в перші-ліпші двері ліворуч.

То була просто спальня.

Ну і де тут ховатися?..

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно