Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

Врятувалися Станіслава Слюсарська та її дочка Броніслава – завдяки українці, яка під час виловлювання поляків сховала їх у збіжжі, де вони перебували тиждень, харчуючись зерном, а потім завдяки українцеві Храбчевському, який привів їх до Юзефи Ґоліш у Горохівці, врятованої під час вбивства 12 липня іншим українцем.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 146 (за свідченням Гелени Влосовської).

Озютичі, ґміна Кисилин – містечко й село, заселені до 1942 року, в основному, євреями.

За день до нападу УПА в липні 1943 року, один з місцевих українців таємно вивіз возом, запряженим кіньми, родину Нечипоровських.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 167.

Пильгани, ґміна Брани – село зі значною перевагою українського населення над польським.

15 і 16 липня група членів УПА з кількадесяти осіб вбила 97 поляків. В останню мить перед нападом, українець Павло Зарицький (Зажицький) остеріг Антоніну Сусь, щоб вона не поверталася до хати.

Притулок і допомогу полякам надавала українська родина Крисюків.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 132.

Підбереззя, ґміна Підбереззя – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

Після вступу радянських військ у вересні 1939 року, місцеві українці загрожували смертю секретареві ґміни Владиславові Салецькому. Православний священик Концевич надав його родині притулок та допоміг їй втекти до Берестечка.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 181; Свідчення Галини Вільчек, дівоче Салецька, [у:] Śladami ludobójstwa na Wołyniu..., с. 36–37.

Полюхне, ґміна Підбереззя – польська колонія.

12 липня 1943 року члени УПА вбили більшість мешканців, близько сорока осіб.

Врятувалися, між іншим, дві найстарші дочки Омелянських. Вони, поранені, добрели до знайомої українки, яка, після перев’язування ран, таємно відвела їх до Горохова.

Дочку вбитої Казимири Келлер, 8-річну Ірину, протягом трьох тижнів на хуторі Дубинки приховував українець Петро Стасюк (до нападу він кілька разів остерігав родину Келлерів, щоб утікали, проте вони не поставилися до цього серйозно). Його дружина відвела дівчинку до Горохова й віддала батькові, який врятувався.

Джерело: Свідчення Ірини Козлицької, [у:] Śladami ludobójstwa na Wołyniu..., с. 30–32; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 181.

Роговичі, ґміна Хорів – польсько-українське село.

У липні 1943 року, – як свідчить Владислав Ковальчик, – за допомогу полякам члени УПА вбили українця, солтиса села.

Джерело: A. Peretiatkowicz, Polska samoobrona w okolicach Łucka..., с. 202.

Твердині, ґміна Кисилин – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

У липні й серпні 1943 року від рук українських мешканців села, організованих у підпорядкований УПА збройний загін самооборони, загинуло близько 50 поляків. З родини Людовика Папужинського врятувалися його донька Станіслава та друга його дочка (або внучка) Фелікса, сховавшись у печі в українця Івана Назарука. На наступний день він їх обох вивів за село, а далі вони вже самостійно добралися до осередку самооборони в Затурцях.

Юзеф Дзиковський, який у вересні 1943 року повернувся з примусових робіт у Німеччині, а пізніше був солдатом 27 Волинської дивізії АК, був остережений знайомим українцем, щоб не з’являвся у Твердинях, бо його вб’ють – так, як вбили його батьків, двох братів і сестру.

Джерело: W.S. Dębski, W kręgu kościoła kisielińskiego..., с. 144; AIPN, 27 WDAK, VII/21, Свідчення Юзефа Дзиковського, арк. 37зв.–38; W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 170–171; т. 2, с. 1120.

Холопичі, ґміна Кисилин – українське село, в якому проживало декілька польських і чеських родин.

Влітку 1943 року українські націоналісти вбили кільканадцять чехів і декількох поляків.

З липня по жовтень 1943 року українець-баптист Микита Вігиринський (Вігоринський?) у погребі своєї садиби переховував фельдшера з сусідньої Яхимівки, Орловського з дружиною. У цей час вечорами на його обійсті збиралися члени УПА з Холопич та розповідали про те, як вони розправляються з поляками. Син Вігиринського перевіз Орловських до Війниці, звідки вони переїхали у Володимир-Волинський.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 151 (на основі свідчення Полідора Орловського).

Цегів, ґміна Брани – українське село, в якому проживало кільканадцять польських родин.

17 липня 1943 року, дружелюбно настроєний щодо поляків українець, Сергій Крачук попередив, що в найближчу ніч українські націоналісти задумують винищити польське населення. Поляки заховалися в лісі і збіжжі, а потім переїхали до Горохова. Всі врятувалися. Господарства, які вони залишили, українці спалили.

Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 127–128.

Шельвів, ґміна Хорів – українське село, в якому проживало декілька польських родин.

12 липня 1943 року вночі члени УПА вбили сімнадцять поляків. За свідченням Владислава Ковальчика, був застрелений, між іншим, конспіративний діяч Казимир Колек, псевдонім «Соха». «Він на матриці відбивав повідомлення, підслухані з радіо, які розсилалися по всьому воєводству». Його дружина з двома дітьми та батьком втекли, «бо член УПА, який стояв біля вікна, повернувся спиною і вдавав, що їх не бачить.

Про це мені розповідала дружина Колека. Місцеве українське населення співчувало полякам, але було безпорадне й байдуже, мені відомі випадки приховування поляків».

Джерело: AIPN, 27 WDAK, VII/6, Свідчення Владислава Ковальчика, арк. 8.

Широке, ґміна Брани – польсько-українська колонія.

16 липня 1943 року, незадовго до знищення близько тридцяти поляків, яке зробили озброєні кулеметами члени УПА в німецьких мундирах, 16-річна українка Марія Щуцька, сестра