Сергій Ухачевський - Карпатський капкан

Відставила пляшку вбік і знову стала натискати персами на Віллі.

— А так?.. — запитала вона й штовхнула його назад.

Він упав спиною на стіл. Від поштовху пляшка перекинулася, по білій скатертині розлилося червоне вино. На бік звалилася й лампа і вихопила з мороку нацистський плакат, що висів на стіні. До нього був прикріплений перекидний календар із числом: «21 червня. 1941 рік».

Західна Україна, місто Калин. 1946 рік, 6 вересня,

за містом біля ставка, вечоріє.

Крижень немов прокинувся — перед ним на воді шалено плигав поплавок. Він різко підсік і витягнув карася. Той перелякано засмикався на волосіні, намагаючись повернутися назад до рідного ставка, але потрапив до рук Крижня. Той акуратно зняв рибину з гачка, насадив її на кукан і прошепотів під носа:

— А знаєш, Моді, у нас тут і досі війна. Стільки крові…

І знову закинув вудку.

Тихо й затишно. Вечоріє. Над ставом пасмами стелиться туман. Горить вогник. У казанку на тринозі ліниво булькає вода. Крижень сонно дивиться на поплавки… У воді на куканах з вербових гілок мляво плещеться риба. По периметру озерця походжає охорона в міліцейській формі.

І в це царство ідилії вривається Трохимович на велосипеді. Крижень зненацька аж підскочив на місці. Трохимович кинув свій транспорт на кущі й захекано підбіг до полковника, впав перед ним на коліна й прохрипів:

— Там! Та-а-ам!

— Що?! Що сталося? — не на жарт стривожився Крижень.

— Скажу табє так… Яшче б криху… там такоє било б! Дакладна збілі б мянє бабскімі ліфчікамі. Муж майой Маруська вярнувся, ну зусім нє в час!

Крижень сплюнув:

— Тьху, старий! Я думав, щось сталося!

— І як сталася! Ти слухай далєй! А йон жа директар лазнєва-пральнага камбіната! Накрав чамадан жаночай бялізни, хапуга такой! А я яму: давно, дзядзька, на вас скаргі паступаюць ад грамадзянак. Ну пакажицє, што в вас в чамаданє! А там — і майткі, і камбінациі, і станікі бабскія. Тади я яму кажу: усьо, дарогі тавариш, папаліся на гарачим! Ручкі за спіну і пайшлі са мной у міліцию пісаць явку з павіннай…

Крижень, давлячись від сміху, щоб не розлякати рибу, просичав:

— Не можеш ти без пригод, старий! Упіймають тебе колись і не те що ліфчиком — панталонами пику поб’ють… І що далі?

— Што далєй? Я пагадзівся яго адпусціць за хабар. І взяв з яго слова, што йон усьо вєрнє пацярпєлим грамадзянкам і нє будзє больш красці. А вось і хабар…

Виклав з торбини тараню, шматок сала, сулію мутняку, смажену курку, варені яйця, хлібину… Крижень глянув на все це добро й констатував:

— Хитрий же піп тебе хрестив! Ось і маємо чим обмити мій орден. Покличемо наших друзів? — кивнув у протилежний бік ставу.

— Скажу табє так: нє заслужилі яни на добри вячеру. Хачу з табой вдваіх пасядзєць… Давно нє сядзєлі душевна. Пад чарку.

— Правду кажеш…

Трохимович з Крижнем закинули вудочки й зручно розклалися на березі ставка: пляшка самогону, чарки, нарізаний хліб, сало, запечена курка, кілька цибулин, зелень, червоний пекучий перець. На протилежному боці ставу ловили рибу голова райвиконкому з начальником міліції, але шуміли, як школярі на перерві: лупили себе по щоках, б’ючи комарню, й голосно реготали. Судячи з усього, вже приклалися до чарки. Їхні голоси розливалися луною над озером.

Крижень сердито вирішив щодо сусідів-рибалок:

— Як же тут повудиш спокійно з таким вереском? Усю рибу розлякали! Їх як навмисне підібрали до пари: що голова райвиконкому — безногий дебіл, що начальник міліції — дебіл комісований…

— Вайна-а-а, — по-філософськи протягнув Трохимович. — Дзе ж цяпєр знайсці здаровага мужика? Многія цяпєр такіх. Скажу табє так: гетая вайна нікому нє дадала здаровя.

— Це точно… Мабуть, даремно я так про них. Голова он, як ноги міною відірвало, сам приповз до наших окопів. Перетягнув ноги ременем — і на ліктях…

— Я б так нє змог, — зізнався Трохимович. — Кажуць, добрим снайперам бив — сорак нємцав настраляв наш Мірон Мікітавіч.

— Та й капітан Івченко… Був командиром розвідроти… Дисбат пройшов…

— Нє дай Божа каму такоє пєражиць, — відмахнувся, наливаючи в чарки самогону. — Нє дай Божа…

Він вдавав, що його цікавить розмова про товаришів, насправді хотів випити, аж текли слинки. Крижень не любив