Леонід Григорович Кононович - Чигиринський сотник
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А по волі чи по неволі? — питає його той чоловік.
Зітхнув малий козак і каже:
— Лихо мене до вас загнало… Летять моїм слідом пекельнії діви й ось-ось тут будуть!
А чоловік і засміявся.
— Не бійся! — каже. — У сьому городищі вони тебе не дістануть. Нехай тільки носа сюди поткне яка — як ухоплю я її, то тільки пір’я з неї летітиме!
— А хто ж ти будеш? — питає Михась.
— А я чоловік собі простий — кузню тримаю… та як скую путо якій нечисті, то другого вже не треба буде!
— А пекельних дів можеш у путо залигати?
— Можу, звісно, — каже чоловік, — та ще пора не настала…
— А коли ж настане вона? — питається Михась.
Споважнів тоді чоловік і каже:
— А ось гості до нас, то у них краще за сеє спитай!..
І допіру промовив теє він, як зірвався страшенний вихор, застугоніло щось у небі, засвистіло — дивиться Михась, аж летять попід хмарами троє комонників у панцирах і кольчугах. Коні під ними мов змії, панцирі їхні сріблом та золотом сяють, а на шоломах шляхетне каміння горить. Облетіли вони городище та й спустилися у двориську.
Ступнув чоловік уперед і каже:
— Слава Дажбогу!
Зняв тоді один комонник шолома, і побачив Михась, що то золотокоса діва, вбрана у лицарські лати. Коси її барвою, мов травневий мед, очі, неначе зорі, сяють, а сама гожа, як весняна днина.
— Навіки, — каже діва. — Нащо кликав нас, ковалю?
— Неспроста, Дано, — каже чоловік. — Здається, почали сповнятися давні пророцтва, що про них досі лише в піснях співалося…
Перезирнулися діви.
— А то чом? — питається Дана.
Поклав чоловік Михасеві долоню на голову й каже:
— А от прибився до мене козак, з которим дивнії дива коїлися… Заблукав він у Залізний ліс, куди жоден смертний ще не потрапляв, та й ліг спати під дубом. Як покинула душа його тіло вві сні, то почув я від неї, що женуться за ним кляті літавиці, яких Триглав із-під землі випустив…
— А що їм треба од смертного? — питає Дана.
Коваль тоді глянув на Михася й каже:
— Ану поздоровкайся з дівками, небоже!
Зняв той шапку і вклонивсь, як учив його дід.
— Чолом, ясні панни!..
— Чолом, козаче! — усміхнувшись на теє, кажуть діви. І до коваля: — Та й що?
— А нічого… — відказує той. І до Михася: — Покажи-но, коли твоя ласка, що за ляльку носиш ти ото за пазухою!..
Повагався малий козак, а тоді за поворозку потягнув та й дістав тую ляльку з-під сорочки. І здивувався: то була вона чорна і тьмяна, а як упало на неї сонячне світло, то замигтіла ряснобарвними блищиками, що побігли по ній од верху до низу!
Зблідли діви, угледівши теє диво, а Дана й каже:
— Матінко Божа, Пречиста Ладо! Та се ж Троянів Ключ, що без сліда пропав ще за сивої давнини!
— От-от, — каже чоловік. — А прийшов він із того світа, бо мертвий лицар передав його сьому козакові.
— А де ж сеє сталося? — питає Дана.
Тут Михась вирішив, що пора і йому слово вкинути.
— За річкою, що Красилівка зветься… — каже. — Там, де битва страшенна колись була, що вся річка червона зробилася од крови!
— А-а, — каже Дана, — то се біля Торча… А чом же сьому хлопчині він дістався?
— А того, — каже чоловік, — що вродила сього козака в Остатній кріпості та, що сестрою вашою була… Як прийшов він на світ, то прознав клятий Триглав, що лихо буде йому від сього хлопця, та й послав бісуркань, щоб узяти його. От тії відьми сестер ваших побили, кріпость пустили огнем, а дитину повезли до Пралісу, де вже літавиці чекали на неї. Та що назначив Господь, теє не може зо світа зійти: одбили його запорозькі братчики і до роду привезли на волость…
Тут Михась і собі вирішив слово кинути.
— Отсе, — каже, — балакаєте ви, балакаєте, а я тут стою та слухаю! І не второпаю нічогісінько!
Засміялися всі.
— Про тебе, сину, про тебе річ іде… — каже чоловік. Та й посмутнів на виду. — Отсю ляльку створив колись Батько Троян на Заруб-горі… Взивають її Троянів Ключ, бо ним Господь воскресив білий світ, коли клятий Триглав усю землю на попіл обернув. У давніх пророцтвах мовиться, що приходитиме сей знак в Україну, коли над нею лихо зависне. Як з’явиться він, то весь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.