Конор Костик - Епік

озером, води якого перетворювали срібні небесні полиски в жовтаві земні вогні. Ньюгейвен був добре впорядкованим містом, і головні вулиці з однаковими інтервалами були освітлені смолоскипами, які всюди навколо Рагнока утворювали цятки вогнів, тягнучись на довгі кілометри. Великий амфітеатр був геть темний і безлюдний, звивисті лінії світла уникали величезного чорного кола.

Зітхнувши, Рагнок приготувався від’єднатися. Коли у світі «Епіку» розвидниться, він повернеться й почне свій пошук.

Розділ 9

Гарячка і переживання

лідий, похмурий світанок розмалював Ерікову кімнату сірими барвами. Він прокинувся рано і якийсь час, ще дрімаючи, дивувався, чого йому треба вставати так рано. Може, Великий Ерік запросив його піти куди-небудь? Ні, це було марення. Потім Ерік згадав і побіг до ванної, його нудило і він виблював. У роті лишився присмак зелених яблук.

— Мамо! — прихилився Ерік до одвірка в кімнаті батька-матері. Вони обоє ще спали в ліжку, видніли їхні умиротворені обличчя. — Мамо! — голосніше повторив Ерік.

Фрея підвела голову, розплетені каштанові коси розсипались їй по обличчю:

— Еріку? Що сталося?

— Я занедужав.

— Іди й ляж у своїй кімнаті. Я за хвилину підійду.

Стеля в Еріковій кімнаті вже посвітлішала, її грубий тиньк і пасмуги вапна нагадували йому снігові краєвиди, які можна створити в амфітеатрі, граючи в «Епік».

— Еріку, що сталося? — приклала мати йому руку до чола.

— Мене нудить. Мені болить живіт.

— Де саме?

— Тут, — поклав руку Ерік одразу нижче пупка. Тепло руки трохи заспокоювало.

Відгорнувши спітнілий чуб у сина на лобі, мати поцілувала його, її вуста були холодні.

— Ой, Еріку, ти гориш! Як, по-твоєму, ти доїдеш на возі до Гоупа? Щоб тебе там оглянули лікарі?

— Атож. На возі. Ліван повезе мене, — бурмотів Ерік, тимчасом як гарячка палила його мов вогнем.

Поїздка до Гоупа тривала цілу вічність, і все-таки вони добулися туди миттю. Гаральд дістав Еріка з хутр, у які його закутали в дорогу. Хлопець раптом відчув, як його морозить, і затремтів усім тілом. Лікарня схожа на бібліотеку, думав він, багато вікон. Іти для нього було надто великим зусиллям, тож коли люди взяли його за кінцівки та голову й понесли, він не опирався. Ліжко, в яке його поклали, було біле й холодне.

— Привіт, юначе, — сказав йому, всміхаючись, лікар із добрим обличчям. — Ти покажеш мені, де болить?

Лікар підняв простирадло, й Ерік показав.

— А коли я тисну, болить дужче? — Ерік похитав головою. — А коли відпускаю? — Тільки-но лікар забрав руку, як Ерік аж затіпався од нестерпного болю. — Що ж, біль дуже гострий. Так? — опустив простирадло лікар і вийшов разом із батьком.

Проте Гаральд невдовзі повернувся.

— Еріку, — мовив він, сідаючи поруч із сином.

— Що?

— Кожна людина має орган, відомий як апендикс. Інколи він запалюється і його треба видалити. Тут немає нічого незвичайного. Однак після видалення якийсь час треба полежати в лікарні. Лікар каже, нам дуже пощастило, що мама здогадалася негайно привезти тебе сюди. Могло б бути набагато гірше, але тепер усе буде гаразд.

— Справді? І я міг би вмерти?

Батько завагався:

— Можливо.

Це добре. Адже друзі здивуються ще більше, коли він розповість, що міг умерти.

— А втім, це несправедливо, — буркнув Гаральд.

— Що саме, батьку?

— Якби ти жив у Майклгарді й був старшим гравцем в «Епіку», вони б ставилися до тебе інакше. — Гаральд замислився. — Або якби ми мали тисячі золотих візантинів.

Ерік бачив, що батько розгніваний, але не розумів його розмірковувань.

— Лікар каже, що необхідне обладнання тут зламалося понад двадцять років тому. Отже, вони мають удатися до хірургічного втручання. В тебе лишиться рубець, який довго гоїтиметься.

— Як довго?

— Два тижні.

Аж зойкнувши од розпачу, що на якийсь час здолав навіть гарячку, Ерік збагнув, що мав на увазі батько:

— Але ж, тату, тоді має відбутися перший етап випускного турніру!

— Атож, — протяжно й сумно зітхнув Гаральд. — І все-таки, синку, твоє здоров’я найважливіше. І, зрештою, тебе ніхто не квапить вибиратися з Остерфіорда.

— Знаю. Але ж ідеться не про мене. Я думаю про інших. — У голові хлопця закрутився вихор думок і почуттів. — Що станеться з командою? Адже ми всі заявлені як «Остерфіордські гравці». Інні, BE, Сігрид. А Б’єрн навіть поступився своїм місцем у команді сільськогосподарської школи, щоб бути разом з нами. А як щодо наших тренувань? — Думки гарячково наздоганяли одна одну. Години тренувань на мисливських угіддях і на арені пропали марно. Його мрія про виклик Центральному Комітетові видається тепер нездійсненною фантазією.

Приголомшені Ерік і Гаральд довго сиділи мовчки.

Пополудні по Еріка прийшли санітари й поклали його на ноші на коліщатках. Поки його везли лікарняним коридором, ноші жалібно, немов налякана пташка, вищали після кожного оберту коліщат. Черк, черк, черк… Тиньк на стелі коридору порепався, а подекуди й зовсім відпав, там виднівся жовтуватий камінь. Зрештою санітари зупинили візок у кімнаті з великою рухомою лампою, спрямованою на нього, немов змія, що ладна кинутись.

Тривалий час Ерік лежав сам, чув, як десь далеко бахкають двері, і трохи боявся тієї змії. Потім до кімнати почали заходити люди, і хлопець уловив уривки розмови.

— Ви повинні зробити розтин отут і відгорнути шкіру так, аж поки зможете схопити запалений апендикс..

— Тут не повинно бути надто багато крові, а якщо буде, нехай одна сестра витирає тампоном, щоб ви бачили, що робите. Крім того, тримайте наготові затискач: адже ніколи не знаєш…

Саме тоді сестра збагнула, що Ерік чує їхню розмову:

— Будь ласка, візьміть і зробіть анестезію! — кинула вона.

— Ось, удихни.

Ерікові підсунули під ніс ядучий ватний тампон на кінчику довгого пінцета. Він удихнув.

Після операції Ерік прокинувся вкрай розбитий. Найменший рух озивався болем в усьому тілі, тож він лежав горілиць, дослухаючись до інших людей, що були в палаті. Відлуння кроків на твердій підлозі свідчило, що палата досить велика. Навколо скрізь тихенько звучали голоси, жоден із них не був досить гучним, щоб розчути окремі слова. День повільно минав, сутеніло, тіні спустилися з порепаної стелі й полізли далі, аж поки їх розігнало тьмяне світло олійних ламп.

Уночі було ще гірше, спати він міг лише уривками. Не спалося не тільки через те, що тіло все-таки забагато ворушилось, а й тому, що він опинився в дивній палаті. Ерік збагнув, що навколо нього хворі діти; інколи він чув звуки якоїсь невидної приглушеної діяльності, й ніколи не стихало ледь чутне бурмотіння.

Наступного дня медсестра, міняючи простирадла, наказала йому підвестися. То були тяжкі муки, й Ерік не йняв віри, яка жорстока та сестра,