Fill - Серенада Ваяланда, Fill

Розділ 11

Ранок настав рано, хоча Амілія і не хотіла вставати. Сонце вже ледь пробивалося крізь штори, і в кімнаті ще панувала напівтемрява. Вона сиділа на ліжку, стиснувши голову руками. Вихідні пройшли занадто швидко. Це був час, який вона так довго чекала, і тепер він раптово закінчився.

Амілія поглянула на годинник. Палац чекає, а їй ще треба встигнути зібратися. Вона важко зітхнула і піднялася з ліжка. На душі було важко. Всього кілька днів на розслаблення, а тепер знову все це. Робота, обов’язки, все, що її оточувало і все, що в останній час ставало все важче переносити.

"Це несправедливо..." — подумала вона, дивлячись на своє відображення у дзеркалі.

Вона почала збиратися, автоматично підбираючи одяг, як завжди. Глибоко всередині вона розуміла, що вихідні не можуть тривати вічно, але щось у її серці все ж не давало спокою. Всі ці зобов’язання, ті самі старі проблеми… Вона прагнула більше свободи, більше спокою, але здавалося, що життя не дозволяє їй цього.

Лінет уже була в кімнаті, готова допомогти з одягом, хоча вона й помітила вираз на обличчі Амілії — сум і роздратування, які вона намагалася приховати. Лінет спитала тихо:

— Леді Мотбайн, чи все гаразд?

Амілія лише кивнула, намагаючись приховати своє розчарування.

— Все в порядку. Просто... вихідні пройшли занадто швидко, ось і все, — вона сіла на стілець, відчуваючи, як важко кожен рух.

Лінет мовчки підійшла до неї і допомогла з вибором сукні. Амілія знову поглянула на годинник. Час не чекає. Вже пора їхати.

Як тільки вона вийшла з кімнати, то знову відчула той внутрішній дискомфорт — не було емоційного підйому, лише порожнеча, яку легко заповнили щоденні клопоти. Вона сіла в карету, відкинувшись на сидінні, і дозволила своїм думкам захопити її.

"Чому так?" — запитала вона себе. Вже котрий день поспіль ці думки не давали їй спокою. Все це стало для неї все більш тяжким тягарем.

На вулицях міста було шумно, але це вже не здавалося таким живим. Вона не звертала уваги на людей, що поспішали повз, на їхні яскраві вбрання та веселі розмови. Це все не мало значення для неї.

Тільки одна думка не виходила з голови: чому її життя таке, як є? Чому кожен день здається однаковим? Вона відчувала, що не просто хоче змін, а просто потребує їх, але на яку зміну, на яке рішення вона наважиться?

І от нарешті вона доїхала до палацу. Знову без особливих емоцій, знову з важким серцем.

У вітальні її зустрів один з придворних, який повідомив, що королева чекає. Амілія глибоко зітхнула. Час повернутися до своєї ролі, до того, що було потрібно від неї.

Вона подивилася на своє відображення в дзеркалі палацу і трохи посміхнулася — хоч і слабко. Знову потрібно було вдягнути маску, приховати свої справжні почуття і робити те, що від неї очікують.

"Завтра буде краще", — подумала вона, хоча й не була в цьому впевнена. І все ж, життя йшло далі, і вона знала, що повинна рухатися разом з ним.

Королева посміхнулася, коли Амілія увійшла до кабінету.

— Ну і як пройшла бесіда з братом вчора? — запитала вона з деяким цікавість.

Амілія здивовано глянула на неї.

— Я вчора наказала йому їхати до тебе, за те, що він був відсутній на балу. Бачила б ти його здивоване обличчя після такого наказу, — ще раз мовила Королева, ледь стримуючи посмішку.

Амілія відверто зітхнула, розуміючи, що брат і справді ставить себе вище за все, що пов'язано з її потребами.

— Не знаю, чи він був здивований, але, скоріш за все, він просто не уявляв, що я буду навіть намагатися змусити його звернути на себе увагу, — відповіла Амілія, ховаючи сум через цей факт.

Королева весело подивилася на неї.

— А ти знаєш, Аміліє, він і справді забуває про свою родину час від часу. Це в нього в крові — стежити за великою політикою і не бачити нічого, крім цього. Але, сподіваюся, з твоєю допомогою йому доведеться змінити пріоритети. І він зрозуміє, як важливо залишатися поруч, не тільки в моменти слави, а й у моменти, коли тобі потрібна підтримка.

Амілія глянула на королеву, її погляд був злегка здивований, але й вдячний за підтримку. Вона взяла себе в руки, вдихнула глибше і спробувала не показувати, наскільки вона була розчарована відсутністю братової уваги.

— Мені здається, що він сам не розуміє, чому я прийшла на днях, — тихо сказала вона. — Мені треба причина, щоб навідатися до свого брата? Він... здається, зовсім не помічає, скільки часу ми не говорили, скільки я хотіла побути з ним.

Королева обережно кивнула, розуміючи, що за цією фразою ховається біль, який довго залишався невисловленим.

— Не ображайся на нього, Аміліє. Він, можливо, і забуває, але ж ти знаєш, як важливі у нього обов'язки. Може, йому просто важко поєднати все — навіть родину і кар'єру.

Амілія мовчала, хоча в її серці залишалася образа. Вона розуміла, що для Ніліана важливіші його власні справи, ніж родина, і це сильно її засмучувало. Вона вирішила змінити тему, щоб не занурюватися в ці важкі думки.

— Так, справжній баланс — це не про нього, — з іронією промовила вона. — Проте, на жаль, це не змінює того, що з ним важко.

Королева знову засміялася, спостерігаючи за Амілією.

— Не хвилюйся, все буде добре. Пройде час — і все стане на свої місця. Ти дуже сильна, і ти візьмеш усе під контроль. І навіть Ніліан в кінцевому підсумку зрозуміє свою помилку.

Амілія подякувала за слова підтримки і постаралася усміхнутися.

— Сподіваюся на це, ваша величносте, — відповіла вона, хоча її серце було сповнене сумнівів.

Королева подивилася на Амілію і, помітивши її неспокій, знову додала:

— Не сумуй, Аміліє. Час все розставить. І пам'ятай, ти не одна в цьому світі. Все на твоєму боці.

Амілія тихо кивнула, вдячно посміхаючись, і, хоча її брат залишався для неї невідомим і холодним, вона вирішила не здаватися. Вона була готова зробити все, щоб змінити ситуацію на свою користь, навіть якщо для цього знадобиться час.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍