Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

Пляшечка наздогнала одного з втікачів тоді, коли і Вишня, стукнула бідолаху по голові, і далі він помчав, бовтаючись у сідлі з боку на бік, як манекен. Жаль тільки, що не впав.

— Та ми вас проклянемо! — відчайдушно пообіцяв Ленц, переборюючи напад нудоти.

Вишня обігнала вершників, зробила півколо і спробувала їх зупинити, пролетівши над головами.

До вершників, на жаль, не дійшло, що таким екзотичним способом від них вимагають зупинитися. Вони благополучно доскакали до лісу і спробували там загубитись. Щоправда, ліс вони для цього обрали невдалий. Там чи то дерева вирубали, чи десь недалеко жили люди, які любили топтати молоду поросль і не давати їй вирости, але ліс виявився дуже рідким. Бідолашні коні металися від дерева до дерева, намагаючись сховатися в тіні. Ленц похмуро реготав, перемішуючи сміх гикавкою. Дамір намагався його перекричати та довести, що коні належать школі. Шелест просто і невигадливо обшукував кишені на предмет чогось непотрібного.

І, можливо, вершникам таки вдалося б доскакати до місця, де справді можна було сховатись від дракона, але тут один із коней згадав, що він старий і для перегонів не призначений. Він об щось спіткнулася і впав, запустивши вершника кудись уперед, мабуть вирішивши, що він зможе продовжити шлях на своїх двох. Перед цим вершником був інший вершник. І йому стало цікаво, чому його приятель так кричить. Він озирнувся і за мить виявив, що висить на гілці, як випрана білизна. Відчуття у нього були цікаві. Третій викрадач коней теж далеко не поїхав, його кінь навіщось влетів у єдиний на видимому просторі кущ і застряг у ньому, видаючи такі звуки, наче його там одразу хтось почав їсти.

— Приземляємось! — азартно закричав Шелест.

Вишня зробила коло пошани над поваленими супротивниками, і налякала коня, що самотньо втікав так, що він перестрибнув через повалене дерево і ще більше прискорився.

— Праворуч, — підказав Дамір, першим зрозумівщи, що будь-де дракон не приземлиться, бо простору потрібно багато.

Вишня щось загадкове пробурчала і, нарешті, опустилася на досить широку й утоптану стежку, що перетинала невелику галявину. Склавши крила, вона грузно потопала до викрадачів коней, захоплюючись тим, як весело студенти магічних шкіл проходять практику.

Як потім виявилося, викрадачі коней розбігтися і поховатися від студентів не здогадалися. Вони знайшли собі заняття цікавіше. Один валявся в непритомності, другий намагався виплутатися зі стремен і куща, а третій підскакував поруч і вимагав забрати сумки. І вони так захопилися цими заняттями, що до останнього не помічали ні студентів, ні Вишню, яка, як виявилося, вміла за потреби підкрадатись тихо-тихо. А потім стало пізно — Дамір, котрий найкраще знався на різних силових петлях, сітях та інших зв'язуючих плетіннях, їх спіймав і знерухомив.

— Більше ніколи на драконах не літаю, — проникливо сказав Ленц, першим сповзши зі спини Вишні і вчепившись у найближче дерево так, ніби воно було його найближчим і найулюбленішим родичем.