Томас Кенеллі - Список Шиндлера

кожен, хто підсвідомо культивує знайомства, він ніколи не морочив собі голову посиденьками з тими, хто йому не подобався. Але ці гості йому якраз подобалися. На додачу, звичайно, вони були корисними: молодими, але не без впливовості членами усіляких окупаційних агенцій; і більшість із них були свого роду подвійними засланцями — вони не тільки опинилися далеко від домівок, а й чи в себе, чи за кордоном на різні лади незатишно почувалися за того режиму.

Серед друзів був, наприклад, молодий німецький інспектор відділу внутрішніх справ генерал-губернаторства. Він позначив межі Оскарової емалевої фабрики на Заблочі. Позаду Оскарового заводу «Deutsche Email Fabrik» (DEF) було порожнє місце, з яким межували два інші виробництва: фабрика, де виробляли ящики, й радіаторний завод. Шиндлер дуже зрадів, що більша частина тієї пустки належала DEF. Перед його очима поставав блискучий образ економічної експансії. Звичайно, інспектора було запрошено, бо він був пристойний чоловік, з ним можна поговорити, він міг стати в пригоді зі своїми знаннями, коли будуть потрібні дозволи на будівництво.

Поліцейський Герман Тоффель теж був тут, і Реедер з СС, і ще один молодий офіцер — теж з інспекторів, на прізвище Штайнгаузер, з Інспекції з озброєння. Оскар познайомився й потоваришував із цими людьми, коли добував дозволи, потрібні для того, щоб запустити фабрику. Він уже багато випив з ними. Він завжди вважав, що найкращим шляхом розв’язання гордієвого вузла бюрократичних питань, крім хабара, є випивка.

І, нарешті, було двоє з абверу. Перший — Ебергард Ґебауер, лейтенант, який завербував Оскара до абверу за рік до того. Другий — лейтенант Мартін Плате зі штаб-квартири Канаріса у Бреслау. Саме завдяки тому, що його завербував його приятель Ґебауер, Оскар Шиндлер побачив, наскільки Краків є містом можливостей.

Від присутності Ґебауера і Плате мав бути додатковий результат. Оскар іще числився в абвері як агент і, перебуваючи в Кракові, цілком задовільно тримав зв’язок із бреславським відділом Канаріса, надсилаючи звіти про поведінку їхніх суперників із СС. Ґебауер і Плате вбачали у тому, що він запросив на вечірку більш чи менш неприємного їм жандарма на зразок Тоффеля чи Реедера з СД, знахідку для розвідки — дарунок на додачу до хорошого товариства й напоїв.

Хоча важко точно сказати, про що ж точилися розмови за столом того вечора, але за пізнішими розповідями Оскара про тих людей можна спробувати правдоподібно відтворити, що було сказано.

Звичайно, саме Ґебауер підняв келих, говорячи, що він не зможе подарувати шановному товариству урядів, армій чи королівств: натомість він дарує їм емалеву фабрику їхнього доброго друга Оскара Шиндлера. Адже якщо фабрика процвітатиме, то буде більше вечірок, істинно шиндлерівських, найкращих, які тільки можна собі уявити.

Але коли по першому тості було випито, розмова природним чином перекинулась на той предмет, який не полишав думок цивільної бюрократії. Мова зайшла про євреїв.

Тоффель з Реедером провели цілий день на станції Могильська, керуючи вивантаженням поляків і євреїв із поїздів, що йшли на схід. Цих людей зібрали з приєднаних територій — нещодавно завойованих місць, які раніше належали німцям. Тоффель не висловлювався щодо зручності пасажирів у вагонах для худоби, хоча зауважив, що було холодно. Але перевезення населення у вагонах для худоби було новиною для всіх, і ті вагони ще не були немилосердно переповненими. Тоффелю ж не сподобалася політика, яка за тим усім стояла.

— Тут постійно ходять чутки, що ми воюємо, — сказав Тоффель. — І середина тих приєднаних територій така прямо вся з себе чиста, хай їй грець, що аж ніяк не переживе кількох поляків і півмільйона євреїв.

— І вся система Остбан, — вів далі Тоффель, — тепер тільки й робить, що шле їх нам.

Абверівці слухали, злегка посміхаючись. Для СС внутрішнім ворогом, може, були і євреї, але для Канаріса внутрішнім ворогом було СС.

СС, зазначив Тоффель, зарезервувало всю залізницю ще від п’ятнадцятого листопада. У мене на столі на Поморській, вів далі він, лежать закреслені примірники сердитих меморандумів СС до представників Армії і скарги, що Армія, мовляв, порушує домовленість і вже на два тижні довше користується залізницею. Боже ж мій, запитав Тоффель, хіба армія не має переважне право користуватися залізницею скільки їй треба? Як їй ще пересуватися то на схід, то на захід? Велосипедами, чи що?

Оскару було трохи весело, що абверівці ніяк цю тираду не коментують. Вони підозрювали, що Тоффель — підсадна качка або ж він просто п’яний.

Інспектор і чоловік з Інспекції з озброєння трохи поспитали Тоффеля про ті дивні поїзди, які прибувають на Могильську. Невдовзі такі вантажі вже не будуть темою для розмови: перевезення людей стане штампом політики переселення. Але того вечора на різдвяній гулянці Оскара вони ще були новиною.

— Вони називають це «концентрація», — сказав Тоффель. — Концентрація. У документах так пишуть — концентрація. А я називаю це — чортова манія.

Господар джаз-клубу приніс оселедця й соус. Під вогненну рідину риба йшла пречудово, і компанія жадібно накинулася на закуску, а Ґебауер повів мову про юденрати — єврейські ради, влаштовані в кожному окрузі губернатором Франком. У таких містах, як Варшава і Краків, юденрат мав двадцятьох чотирьох обраних членів, які несли особисту відповідальність за дотримання режиму. Юденрат у Кракові з’явився менш ніж за місяць до того; його президентом обрали Марека Біберштейна, шанованого представника міської влади. Але, зауважив Ґебауер, він чув, що до Вавельського замку вже дійшов план реєстру єврейської праці. Юденрат видаватиме наряди на риття траншей, чищення нужників і прибирання снігу. Правда ж, усім сподобається така чудова співпраця?

Та ні, сказав інженер Штайнгаузер з Інспекції з озброєння. Вони думали, що коли призначити людей на ці роботи, то це припинить випадкове примусове залучення до таких робіт. А за такого залучення когось б’ють, а хтось і кулю в голову отримує.

Мартін Плате погодився. Вони підуть на співпрацю, щоб не сталося чогось гіршого, сказав він. Це їхній метод — вам це слід розуміти. Вони завжди підкуповували цивільну владу, співпрацюючи з нею, а тоді ведучи переговори.

Ґебауер, здається, намагався заплутати Тоффеля і Реедера, наполягаючи на своєму, видаючись більш пристрасним аналітиком, ніж був насправді.

— Я вам скажу, що вони мають на увазі під співпрацею, — сказав він. — Франк видав указ, у якому вимагається, щоб кожен єврей у генерал-губернаторстві носив зірку. Указ вийшов лише кілька тижнів тому. У Варшаві вже є єврейський промисловець, який їх робить із пластику по три злоті за штуку. Ніби вони не розуміють, який це закон. Ніби йдеться про значок велоклубу.

Тоді висунули пропозицію,