Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

тільки тіні. Проте… — він поклав конверт перед собою, притримуючи його одним пальцем, геть так само, як робив її

брат Петір, коли був майже упевнений, куди ходити в шахах, але

не міг наважитися зробити останній рух. Це був жест

власності. — В мене є ще дещо, чого немає абсолютно ні в кого.

Мій приціл на Кільці.

— Десять тисяч. Більше нічого не маю. Чесно. Все вже

витратила.

— Значить, буде потрібно більше? — поцікавився Травен. —

Назвімо це вашими інвестиціями. Наша маленька Мельба може

собі залишити ті десять тисяч, якщо вже їй так сильно кортить.

А коли вже на те є потреба, то коштує це п’ятдесят. Але

повернути буде потрібно більше. Значно більше.

В неї перехопило подих. Відкинувши голову назад, дівчина

відчула, що смикає головою надто різко. Наче птаха. Ще

й перелякана.

— Про що ви говорите? — вона спробувала опанувати голос.

У повітрі ширяла аморфна загроза, схожа на запах дешевого

одеколону, з чоловічим дешевим ароматом. Коли він знову

заговорив, усі голосні звуки в його словах обтікали фальшиві

нотки друга.

— Партнерство. Ви надумали щось значне. Щось пов’язане

з Кільцем і флотилією. Отак? Усі ці люди, які зібралися

в темряву назустріч монстрам. І ви летите разом із ними. Як на

мене, такий ризик говорить про надзвичайно великі прибутки.

Яких можна було би чекати від Мао. Розкажіть про свій план, і я

вам допоможу чим зможу. А все набуте спільно ми розділимо

між нами.

— Діла не буде, — вилетіли в неї рефлекторні слова. Їх ніби

диктувала вегетативна нервова система. Аж надто очевидним

було рішення, щоби витрачати на нього ще й зусилля головного

мозку.

Травен потягнув до себе конверт, прошелестівши пластиком по

стільниці. Тихо поцокав язиком, настільки ж співчутливо, наскільки й фальшиво.

— Стільки зусиль, — хитав головою він. — Стільки хабарів. Ви

все підкупали й підлаштовували. І тепер, коли говорите, що

нічого більше не маєте, то я вам вірю. Але прийти тепер до мене

в кабінет і казати: діла не буде? Так «діла не буде» теж означає

якесь діло.

— Я вам усе заплатила.

— Та мені байдуже. Ми партнери. Повноцінні партнери. На що

би ви не розраховували з цього польоту, я також його одержу.

В іншому разі, думаю, знайдуться люди, кому було би дуже

цікаво вислухати історію про підпільні справи сумнозвісного

Мао.

Тепер двоє з кушетки уважно стежили за всіма її діями. Вони

не зводили з неї поглядів. Мельба озирнулася. Двері в цей барліг

казино були металеві і замкнені. Вікно — широке. Провід

системи сигналізації відводився, якщо відчинити шибки

і впустити брудний вітер міста й забруднити тутешню

атмосферу. Жукоокий підвівся.

Її імплантати починали діяти, якщо потерти язиком по

піднебінню. Два кола, проти годинникової стрілки. Рух був

приватний, непомітний. Внутрішній. Напрочуд чуттєвий. Не

складніший, ніж узяти й подумати про щось. Комплекс штучних

залоз у горлі, голові та животі миттєво впорснув хімічний вміст

своїх маленьких капшучків їй у кров. Мельба здригнулася. Це

було майже як оргазм без задоволення. Вона відчувала, як, неначе кошмари вранці, кудись зникають свідомість та

забарність. Вона повністю пробудилася й була сповнена

життєвих сил.

Усі звуки в кімнаті (гуркіт дорожнього руху, приглушена

какофонія за ігровими столами, паскудний голос Травена) стихли, ніби коктейль, який щойно потрапив їй у кров, ще

й залив монтажною піною їй вуха. М’язи напнулися та налилися

металом. У роті з’явився присмак міді. Час уповільнився.

Що робити? Що робити?

Найбільше загрози несли бугаї на кушетці. Вона наблизилася

до них, забувши про гнітючий тиск сили тяжіння. Культуриста

копнула по колінній чашечці, коли він намагався підвестись. Від

удару кістку, схожу на підставку для пивного кухля, відірвало від

сухожиль й посунуло вгору по стегну. У чоловіка на обличчі

з’явився мультяшний вираз подиву й