Джеймс С. А. Корі - Брама Абаддона, Джеймс С. А. Корі

було видно. Ніде примоститися, крім уже зайнятих місць. Вона

лишилася стояти.

— Знав, аякже, — відповів Травен. — Щойно ти зайшла

з вулиці.

— То ми займаємося справою чи як? — різко відказала Мельба.

Травен вищирився. У нього були непідправлені зуби, що вже

посіріли біля ясен. Свідчення заможного стану, яким він ніби

промовляв: дивіться, я такий багатий, що звичайна косметика

нижче моєї гідності. Дівчина сповнилася глибокої зневаги.

Чоловік їй скидався на старого послідовника карґо-культу: пустопорожньо вдавав, немовби має владу, хоча навіть близько

не уявляв, що це означало. В неї були з ним винятково ділові

стосунки, тому заради пристойності дозволила собі відчувати

ніяковість щодо цього.

— Усе готово, міс, — відказав Травен. — Мельба Альзбета Кох.

Народилася на Місяці в Альсції, Бекки та Серджіо Кохів. Сирота.

Єдина дитина в сім’ї. Податкових заборгованостей немає.

Кваліфікація: електрохімічні технології. Ваша нова особистість

готова. Отак?

— А контракт?

— «Серізьє» готовий до відльоту. Цивільне забезпечення

великої експедиції до Кільця. І наша міс Кох вирушає на ньому.

Навіть старшим класом. Небагато обов’язків. Руки не вимажете.

Травен дістав із кишені білий пластиковий конверт. Крізь

тканину просвічувала тінь дешевого ручного термінала.

— Усе тут. Усе готове, — промовив чоловік. — Просто берете

його і виходите звідси новою жіночкою. Отак?

Мельба дістала з кишені свій теперішній термінал. Він був

менший від того, який тримав Травен, і ліпшої якості. Вона за

ним сумуватиме. Набрала свій код, підтвердила переказ

і поклала назад.

— Гаразд. Гроші вже у вас. Доставку заберу сама.

— Еге ж, але є одна проблемка, — сказав Травен.

— У нас була домовленість, і я свою частину виконала, —

огризнулася Мельба.

— І це чудово з вашого боку. Але ж мати з вами справу?

Мабуть, скажу, мені дуже сподобалося. Дивовижні відкриття.

Створення нової особистості означало, що ваше ДНК потрібно

було додати до баз. Довелося підчищати подвійні записи. Боюся, ви не все мені роз казали.

Мельба важко ковтнула, намагаючись продавити клубок, що

ви ринув у горлі. На кушетці заворушився жукоокий гевал, від

чиєї ваги диванчик аж зарипів.

— Мої фінансові витрати, — промовила вона.

— Як і слід було зробити, як і слід, — кивнув Травен. —

Кларісса Мельпомена Мао, донька Джулса-П’єра Мао із торгової

компанії «Мао-Квіковскі». Дуже цікаве ім’я.

— Коли батька посадили в тюрму, то майно компанії

націоналізували, — пояснила Мельба. — Її більше не існує.

— Корпоративний смертельний вирок, — Травен поклав

конверт на стіл. — Дуже сумно. Тільки не вам, правда? Багатії

знаються на грошах. Вони вміють вкладати їх в місця, де їх не

побачать нічиї інші оченята. Передають їх своїм дружинам.

Своїм донькам.

Мельба схрестила руки на грудях і скривилася. Культурист на

кушетці спробував не позіхнути. Можливо, навіть щиро. Вона

зумисне мовчала, хоча не стільки тому, що хотіла тиснути на

Травена правити далі, скільки через те, що сама не знала, що їй

казати. Звісно же, він мав рацію. Татусь якнайкраще про всіх

них потурбувався. Він завжди так робив. І навіть прокуратура

ООН накопала далеко не все. Грошей Кларіссі не бракувало. Їх

би вистачило для спокійного існування на Землі чи Місяці, яке

би не вимагало від неї заробляти собі на життя і дозволило

померти в глибокій старості та відчутній забезпеченості. Проте

й вона вже була не Кларіссою, а Мельбою. А в Мельби ситуація

геть інакша.

— Можу заплатити вам іще десять тисяч, — погодилася вона. —

Це все, що я маю.

Травен подарував їй сіру посмішку.

— Що, упливли вже всі грошенята, отак? І того ж вас і несе

в порожнечу? Мені стало цікаво, і тому я ще пошукав. А ви

нівроку. Геть-геть нівроку. Навіть напруживши зір, я