Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

та шанованій західній релігії (не цитуватиму східні релігії — їхні боги робили речі, суттєво гірші за те, з чим має справу будь-який тваринник!). Єдиний спосіб, завдяки якому всі ці незвичайні з будь-якої точки зору взаємні стосунки могли стати монотеїстичними, щоб їх можна було примирити з заповідями релігії, — це погодитись з тим, що у деяких випадках правила для богів не є правилами для простих смертних. Звичайно, більшість людей про це не думає; вони відділяють подібне в своїй голові й ставлять позначку: «Святиня. Не чіпати».

Проте мирські судді змушені дозволити Майку таке ж звільнення, яке гарантоване усім богам. У цій гри є правила: один бог розділяється щонайменше на дві частини: чоловічу і жіночу, заради потомства. Не тільки Ієгова — вони всі це роблять. Поглянь. Або навпаки: група богів розмножується, мов кролики, щоразу не надто сильно переймаючись людськими формальностями. Відтоді як Майк вступив у божественні права, ті оргії в його групі були так само логічними, як і те, що неділя йде після суботи. Тож припиняй використовувати забиті стандарти й оцінюй їх лише з точки зору олімпійської моралі; думаю, тоді ти зрозумієш, що вони надзвичайно стримані. Більше того, Бене: це «зближення» через сексуальне поєднання, це поєднання-у-множинність, а множинність-назад-у-поєдання не допускає моногамії всередині групи богів. Будь-яка пара, що виключатиме всіх інших, буде аморальною, образливою згідно з обумовленими віруваннями. І якщо такий взаємний, розділений усіма, сексуальний союз необхідний для їхнього віросповідання — а я ґрокаю, що так і має бути, — тоді чому ти очікуєш, що цей святий союз буде ховатися за дверима? Твоя наполегливість на тому пункті, що вони повинні приховувати це, перетворила б святий ритуал (чим це і було) на щось непристойне (чим це не було). Ти, очевидно, просто не зрозумів, що саме ти побачив.

— Можливо, й так, — похмуро промовив Бен.

— Я хочу запропонувати тобі парі як стимул. Тебе цікавило, як Майк зміг так швидко позбутися одягу? Я розкажу.

— І як?

— Це було диво.

— О, Господи!

— Це могло бути дивом. Але одна тисяча доларів доведе, що це було диво за звичайними правилами для всіх див. Результат залежить від тебе. Повернися й запитай Майка, як він це зробив. Нехай покаже. Потім відправиш мені гроші.

— Прокляття, Джубале, — я не хочу брати в тебе гроші.

— Ти й не будеш. У мене є таємна інформація. По руках?

— Ні, чорт забирай. Джубале, сам сходи і перевір, що там і як. Я не можу повернутися. Не зараз.

— Вони приймуть тебе назад з розкритими обіймами й навіть не запитають, чому ти так несподівано пішов. Ще тисяча — на користь правдивості цього прогнозу. Бене, ти був там менше доби — десь п'ятнадцять годин, і більшість часу спав чи грав у класики з Доун. Ти вчинив з ними справедливо? Це було щось на кшталт ретельного дослідження якогось смердючого явища публічного життя — для того щоб ти написав це у своїй наступній колонці?

— Але...

— Так чи ні?

— Ні, однак...

— О, тоді заради себе самого, Бене! Ти стверджуєш, що любиш Джилл... Але не даєш їй права на обговорення, яке отримує будь-який нечесний політик. Це — навіть не десята частина зусиль, яких вона доклала, щоб врятувати тебе, коли тебе викрали. Де б ти був сьогодні, якби вона так легко здалася? Удобрював би маргаритки! Смажився б у пеклі! Ти засуджуєш тих дітлахів за дружню розпусту — проте знаєш, що непокоїть мене?

— Що?

— Христа стратили за проповідування без дозволу поліції. Подумай над цим.

Кекстон підвівся.

— Вже їду.

— Після обіду.

— Зараз.

Через двадцять чотири години Бен переслав Джубалу дві тисячі доларів. Коли за тиждень Джубал не отримав більше жодної звістки, він відправив повідомлення в офіс Бена: «Що, в чорта, ти робиш?» Відповідь Бена прийшла чомусь із затримкою: «Вивчаю марсіанську та правила гри у класики. По-братськи твій, Бен».

Частина 5

Його щаслива доля

Розділ 34

Фостер підняв погляд від поточної Роботи в Процесі.

— Молодший?

— Сер?

— Той хлопчина, якого ти хотів, тепер доступний. Марсіани звільнили його.

Дігбі здавався спантеличеним.

— Вибачте. Це те юне створіння, щодо якого в мене був Обов'язок?

Фостер янгольськи всміхнувся. Дива ніколи не були потрібні — в Істині псевдоконцепція «дива» суперечила сама собі. Проте ці юні друзі завжди мали дізнатися про це самі.

— Не зважай, — спокійно відповів він. — Це дріб'язкова робота, і я розберуся з нею сам. І ще, Молодший...

— Сер?

— Називай мене «Фос», будь ласка, — церемонії гарні в полі, але в майстерні вони нам не потрібні. І нагадай мені більше не називати тебе «Молодший» — ти все дуже гарно записав на тому тимчасовому завданні. Як ти хочеш, щоб тебе називали?

Його помічник кліпнув.

— А в мене є ще якесь ім'я?

— Тисячі імен. Якому ти віддаєш перевагу?

— Ну, я й справді не згадаю цієї вічності.

— Що ж... Як тобі, якщо я називатиму тебе «Дігбі»?

— Ну, так. Дуже миле ім'я. Дякую.

— Не дякуй мені. Ти його заслужив, — Архангел Фостер повернувся до своєї роботи, не забувши про дріб'язкову справу, яку взяв на себе. Якщо в кількох словах — він розмірковував над тим, як вберегти маленьку Патрицію від лихої долі. Потім дорікнув собі за таку непрофесійну, майже людську думку. Для янголів немає помилування; їх співчуття не залишає для цього місця.

Марсіанські Старійшини знайшли вишукане, неймовірне тимчасове рішення своєї головної естетичної проблеми — й відклали її на кілька наповнень трійками, щоб дозволити їй створити нові проблеми. Тоді без поспіху, уважно вислухали доповідь інопланетного пташеняти, якого повернули в його власний світ, щоб дізнатися, чого він навчився в свого народу, а після вшанування відпустили, оскільки для їхніх подальших цілей він вже був не цікавий.

Вони колективно розглянули зібрану ним інформацію, щоб перевірити оте тимчасове рішення, і почали працювати над питанням дослідження естетичних параметрів, залучених у можливість художньої потреби знищення Землі. Але до того, як повнота зможе ґрокнути потрібне рішення, обов'язково мало відбутися тривале очікування.

Дайбуцу в Камакурі[88] знову змило гігантською хвилею, що виникла через сейсмічні поштовхи десь за 280 кілометрів від Хонсю. Хвиля вбила понад 13 000 людей і принесла одного маленького хлопчика всередину голови скульптури Будди, де