Френк Херберт - Дюна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ви, що перемогли нас, кажете, буцімто Вавилон упав і знищено все, створене ним. Та я скажу, що суд над кожним триває, і кожен сидить на власній лаві підсудних. Бо кожна людина — то маленька війна».
Фримени казали, що Муад’Діб схожий на Абу Зайда, який кинув на своєму фрегаті виклик Гільдії, рушив «туди» й повернувся. Слово «туди» в цьому контексті означає поняття з фрименської міфології — край рух-духа, алям аль-міталь, де немає жодних обмежень.
Паралель між ним і Квізацом Хадерахом легко простежити. Поняття «Квізац Хадерах», яким Сестри називали жаданий результат розплідної програми, перекладають як «Скорочення шляху» або «Той, хто може бути в двох місцях водночас».
Але можна довести, що обидва тлумачення походять із Коментарів:
«Коли закон і релігія стають єдиним цілим, твоя самість уміщує всесвіт».
Муад’Діб казав сам про себе: «Я — невід у морі часу, здатний убирати майбутнє та минуле. Я — рухомі тенета, від яких неможливо втекти».
Усі ці думки втілюють єдиний сенс, натякаючи на 22 каліму О. К. Біблії, де сказано: «Байдуже, чи висловлено думку, чи ні: вона реальна й має владу над дійсністю».
Якщо ми почитаємо нотатки самого Муад’Діба в «Стовпах Усесвіту», розтлумачених його священиками, Квізара Тафвід, то помітимо, наскільки ж він насправді завдячує своєю філософією КЕП та фрименам-дзен-сунітам.
Муад’Діб: «Закон та обов’язок — одне ціле; нехай буде так. Але пам’ятай про обмеження: ти перестаєш уповні розуміти себе, занурившись у єдність тау. Ти завше є чимось меншим за особистість».
О. К. Біблія: ідентичний текст («Шістдесят одне одкровення»).
Муад’Діб: «Релігія часто походить із міфу про прогрес, який захищає нас від жахіть непевного майбутнього».
Коментарі КЕП: ідентичний текст (Книга Азхар наводить це твердження як парафразу на думку Нешу, релігійного автора з першого століття).
Муад’Діб: «Якщо дитина, людина ненавчена, невіглас чи душевно хворий накличуть біду, то провину за це має бути покладено на владу, яка не передбачила те лихо й не запобігла йому».
О. К. Біблія: «Будь-який гріх, принаймні його частина, міг бути зумовлений зовнішніми чинниками, які є прийнятною для Бога пом’якшувальною обставиною» (Книга Азхар стверджує, що ця думка вперше з’явилася в семітській Торі).
Муад’Діб: «Руку простягни свою і споживай пригощання, яке Господь дав тобі; і подякуй Господеві, коли наїсися».
О. К. Біблія: парафраза з ідентичним значенням (У Книзі Азхар зазначено, що ця теза трішки відрізняється від утвердженої в Першому Ісламі).
Муад’Діб: «Доброта — це початок жорстокості».
Фрименський Кітаб аль-Ібар: «Страшною є вага доброти Господньої. Чи ж не Господь дав нам палюче сонце (Аль-Лят)? Чи не Господь дав нам Матерів Вологи (Превелебних Матерів)? Чи ж не Він дав нам Шайтана (Ібліса, Сатану)? І чи не пізнали ми від Шайтана біль гонитви?»
(Це джерело фрименської приказки «Швидкість походить від Шайтана». Поміркуйте: за кожні сто калорій тепла від вправи [швидкості] тіло випаровує близько шести унцій поту. У фрименів слово «бакка», яке позначає піт, тлумачать також як «сльози», а в іншій вимові його перекладають так: «Есенція життя, яку Шайтан вичавлює з твоєї душі».)
Конівелл називає пришестя Муад’Діба «релігійно вчасним», але вчасність до цього не має жодного стосунку. Як сам Муад’Діб казав: «Я — тут, отже…»
Однак для розуміння релігійного впливу Муад’Діба критично необхідно ніколи не забувати таке: фримени — пустельний народ, предки якого звикли до ворожих ландшафтів. Не важко вдатися до містицизму, якщо кожну мить свого життя ти долаєш відкриту ворожість. «Ти — тут, отже…»
У такій традиції страждання прийнятні — можливо, як підсвідоме покарання, але все ж таки прийнятні. Важливо зауважити, що фрименські ритуали повністю звільняли від почуття провини. І не обов’язково через те, що їхні релігія і закон були єдиним цілим, а непослух прирівнювався до гріха. Імовірніше, їм легко було очищатися від гріхів, адже повсякденне буття вимагало від них жорстоких рішень (часто смертоносних), які в м’якшому кліматі та на іншому ландшафті придушили б людей непрощенною провиною.
Мабуть, це один із коренів фрименської схильності до забобонів (якщо не брати до уваги участь Міссіонарії Протектіви). Чому свист пісків — лихе знамення? Чому ти маєш показати кулак, коли спершу побачиш Перший Місяць? Плоть людини належить їй самій, але її вода — племені. Саме тому таємниця життя — не нерозв’язана проблема, а повсякденна реальність. Знамення допомагають запам’ятати це. А оскільки ти тут і маєш релігію, перемога не втече від тебе.
Як століттями навчав орден Бене Ґессерит задовго до того, як із ганьбою відступити перед фрименами:
«Коли релігія і політика мандрують в одній колісниці, а править нею живий святий (барака), ніщо не може стати їм на заваді».
Додаток III. Звіт про мотиви та цілі Бене Ґессерит
Нижче наведено уривки з трактату, який підготували агенти леді Джессіки на її вимогу відразу після подій на Арракісі. Відвертість значно підвищує цінність цього звіту.
Оскільки Бене Ґессерит, проводячи селекційну розплідну програму серед людей, століттями діяли під маскою напівмістичної школи, ми мали схильність наділяти їх значно більшим статусом, ніж вони на те заслуговували. Аналіз їхнього власного «розслідування факту» подій на Арракісі показує глибоке нерозуміння школою власної ролі.
Можна заперечити, що Бене Ґессерит могли перевіряти та вивчати лише ті факти, що були доступні їм, і не мали прямого стосунку до Пророка Муад’Діба. Однак у минулому ордену доводилося долати значно більші труднощі, саме тому ця їхня помилка є значно серйознішою, ніж може здатися на перший погляд.
Бене-Ґессеритська програма мала на меті вивести людину, яку вони називали «Квізац Хадерах» — термін, що означає «той, хто може бути в багатьох місцях одночасно». Простіше кажучи, вони вважали, що це буде чоловік, розумова сила якого даватиме йому змогу розуміти та використовувати виміри найвищого порядку.
Вони виводили суперментата, людину-комп’ютер із деякими пророцькими здібностями, що були в лоцманів Гільдії. А тепер погляньмо на ці факти уважніше:
Муад’Діб, з народження відомий як Пол Атрід, був сином Герцога Лето, чоловіка, за лінією крові якого стежили понад тисячу років. Мати Пророка, леді Джессіка, була донькою барона Владіміра Харконнена й мала генні маркери, про надзвичайну важливість яких для розплідної програми було відомо понад дві тисячі років. Вона була з Бене-Ґессеритського племені й за народженням, і за вихованням. Жінка мала стати вольовим інструментом проекту.
Леді Джессіці наказали народити Атрідові доньку. План полягав у тому, щоб запліднити її сіменем Фейда-Раути Харконнена, племінника барона Владіміра. Імовірність отримати в результаті цього союзу Квізаца Хадераха була вельми високою. Натомість із причин, які, як вона зізналася,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дюна», після закриття браузера.