Ахмед Салман Рушді - Джозеф Антон

Він намагався наполягати на своєму. Впродовж усього дня в його будинку перебувало три офіцери; коли він захотів поїхати на такий приватний захід як вечеря до будинку друга, то їм потрібно знайти тільки водія -невже це так складно? Як завжди, у Скотленд-Ярді не горіли бажанням йому допомогти. Наближалися загальні вибори, думав він, і якщо Лейбористська партія переможе на них, то на високих посадах він матиме доброзичливіших людей. Він не змириться з ув’язненням і прогулянками на розсуд поліції.

Тим часом Елізабет стала буквально одержима таємністю. Їй не хотілося, аби про вагітність знав хтось поза вузьким колом її найближчих друзів і родичів, допоки не народиться дитина. Він уже не знав, як далі тримати це в таємниці. Він прагнув гідного життя зі своєю сім’єю. Він навіть завів з нею мову про одруження, але щойно загадав про дошлюбний контракт, розмова перетворилася на сварку. Спробував поговорити про легше життя в Америці, й сварка лишень загострилася. Вони божеволіють, думалося йому. Замкнені душевнохворі. Двох людей, які кохають одне одного, буквально розчавлювали стреси, спричинені діями поліції, уряду й Ірану.

«Дейлі інсалт» на жіночій сторінці помістила статтю про німецького психолога, який стверджував, нібито потворним чоловікам добре живеться з чарівними жінками завдяки своєму уважному ставленню до них. «Ця інформація стане в пригоді Салманові Рушді у його схованці», — висунула «Інсалт» свою гіпотезу.

Мав розмову з Френсіс Д’Суса про утворення групи симпатиків з членів парламенту для захисту його інтересів, до якої можуть увійти навіть кілька дружніх лордів, таких як Річард Роджерс. (Він не мав свого парламентарія із власного виборчого округу, бо місце його проживання не розголошувалося.) Вона назвала цю думку дуже навіть слушною. Тиждень потому Марк Фішер, представник лейбористів з питань мистецтва, запросив його до палати общин посидіти за чаркою з Дереком Фетчетом, заступником Робіна Кука, речником з питань закордонних справ від Лейбористської партії й можливим міністром закордонних справ у лейбористському уряді. Фетчет слухав його і дедалі більше лютився, а тоді сказав: «Обіцяю, що коли ми прийдемо до влади, то одним із наших пріоритетів стане вирішення вашого питання». Марк також пообіцяв підтримувати його в усіх аспектах справи. Чому, дивувався він, коли виходив з палати громад, і скрушно дорікав собі, я не додумався до цього плану — залучити членів парламенту на свій бік — раніше?»

Він вирушив на щорічну вечірку Підрозділу «А» геть у кепському гуморі через старших офіцерів, і пішов звідти, як тільки відчув, що це можна зробити, не порушивши етичних засад увічливости. Опісля йому дозволили пообідати у ресторані з Керолайн Мічел і Сьюзен Зонтаґ. Він розповів Сьюзен про дитину, й вона запитала, чи вони збираються одружуватися. А-а-а, почав він затинатися, ну, живемо ми в злагоді, а тепер багато хто не одружується. «Одружися з нею, негіднику! — вигукнула Сьюзен. — Вона — все найліпше, що ти маєш!» Керолайн також погодилася. «Авжеж! А на що ти чекаєш?» Елізабет, здавалося, аж згорала від нетерпіння дізнатися про його думку. Коли повернулися додому, він сперся на кухонну плиту «Аґа» й сухо промовив: «Авжеж, нам ліпше одружитися». Наступного ранку, як тільки прокинувся, почув слова Елізабет: «Пам’ятаєш, що ти казав учора ввечері?» Дивна річ, але він не мав найменшого бажання зрікатися своїх слів. Після катастрофи з Маріан Віґґінс він думав, що ніколи більше не одружиться. Але тепер, як співається в пісні, він знову йде вперед, ризикуючи потрапити в полон кохання.

Вона не хтіла виходити заміж вагітною. Тому вирішили одружитися після народження дитини, влітку в Америці. Кількома тижнями раніше їм зробили щось на зразок різдвяного подарунка, дозволивши прийняти запрошення Річарда Ейра й побувати в Національному театрі на його виставі «Хлопці та лялечки», тож Елізабет тепер могла провести кілька місяців у ролі Аделаїди -«всім відомої нареченої». Як тільки він ось так пожартував, вона одразу застудилася[219].

Телевізійний канал Бі-бі-сі намагався зняти п’ятисерійний фільм за мотивами «Опівнічних дітей», однак проект наражався на труднощі. Кен Тейлор, який написав дуже гарний сценарій за «Перлиною у короні» Пола Скотта, вважав, що за «Опівнічними дітьми» це зробити значно складніше. Зателефонував Алан Єнтоб і сказав: «Якщо хочеш, аби ці серії все ж таки зняли, то слід тобі самому братися за справу». Кевін Лоудер, продюсер фільму, пообіцяв, що сам розповість Кену Тейлорові про неприємну новину, проте так і не розповів, тож Кен дуже розлютився, коли про все дізнався від інших. Новий сценарій усе ж таки було написано, й режисер Трістрем Пауелл сказав йому, що недавно призначений виконавчий директор Бі-бі-сі-2 Марк Томсон дуже задоволений цим сценарієм і «підтримує проект на сто відсотків». Дуже добре. Проте причиною негараздів, з якими зіткнеться проект, стане не Бі-бі-сі.

Його приїхав привітати Реб Коннолі, налаштований досить мирно. Він заперечив, що члени парламенту від Лейбористської партії чинили якийсь тиск на Скотленд-Ярд, однак це видавалося досить вірогідним. «Думаю, ми можемо пообіцяти, що ви більше не матимете клопоту, як із поїздкою до Мак’юена», — сказав він.

Настав тиждень чергової річниці фетви, і «надзвичайно таємна» інформація, яку йому повідомив містер Ранок разом з містером Пополудні, потрапила в усі газети. Навколо нього «посилено охорону», повідомляла «Ґардіан», що не відповідало дійсності, — посилено, «бо МІ-5 знає про особливу загрозу його життю», що відповідало дійсності. Тим часом Санеї Щедрий збільшив грошову винагороду ще на півмільйона доларів. «Таймс» розмірковувала над грошовою нагородою у своїй передо-виці, а в редакційній статті вимагала від британського уряду проводити нову, жорсткішу політичну лінію ЄС щодо Ірану. Він також написав статтю, яку підхопили періодичні видання всього світу; дав інтерв’ю Сі-ен-ен і Бі-бі-сі, сказавши, що якби така загроза нависла над кимось із «поважних персон» — Марґарет Тетчер, Рупертом Мердоком чи Джеффрі Арчером, — світова спільнота не сиділа б склавши руки впродовж восьми років, безпомічно бекаючи. Зволікання з вирішенням цього питання лишень відображає дуже поширену думку про те, що життя деяких людей, наприклад надокучливих письменників, менш вартісне, ніж життя інших людей.

Однак він більше переймався Зафаром, ніж Іраном. Зафар здав на права водія, йому купили невелике авто, проте дорослого розуму він ще не мав. Захоплення автомобілем спричинилося до неналежної поведінки. У нього була дівчина Еві Дольтон, і Зафар надумав прогуляти з нею уроки. Вийшов з дому рано, сказав, що весь клас має прийти раніше на додаткове заняття з англійської мови, і як він навчився брехати! А