Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Запала тиша. У Тамар Зарандіа спиці застигли в руках. Вона не могла відвести очей од ігумені, а та сиділа, не підводячи голови. Шалва злякано дивився на Дату — невже він і справді схоронить себе в монастирі? Магалі Зарандіа весело позирав на Дату, наперед знаючи, що побажання ігумені Дата не зможе прийняти. Я улучила хвилинку й глянула на Дату відверто й безстрашно, роздивилася його голубі очі, широкі груди. А сам Дата слухав усе те й похмуро мовчав.
Раптом Єфимія змінилася на виду і, підвівши голову, своїм яструбиним зором уп’ялася в Дату:
— Ти став ворогом народові й країні. Ти й сам це знаєш, але змінювати нічого не хочеш, бо не до вподоби тобі сидіти склавши руки. З природи ти такий — доконче тобі треба діяти, щось та робити. А що? Зараз ти й сам не знаєш і не взнаєш, поки не заглибишся в свою душу, поки лавина нових вражень і знань не проникне в твій розум... Монастир, молитва, роздуми, шукання істини — іншого шляху в тебе немає! — Єфимія підняла руку.
— «І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то прориває вино молоде бурдюки,— і вино розіллється, і бурдюки пропадуть». Від Луки, п’ять, тридцять сім,— я промовила це чітко, по складах, та й чого мені було тепер боятися, якщо назавтра голод і самотність були забезпечені.
Ігуменя подивилася на мене, і нараз обличчя її висвітлилося усмішкою, та такою ніжною усмішкою, ніби вона дякувала мені за те, що я знайшла слова, які суперечили її думкам, і проказала їх швидко й гарно.
— Я подумаю про це, матушко,— сказав, усміхнувшись, Дата Туташхіа, і більше про монастир не говорили.
Минув рік чи навіть більше, і якось я спитала ігуменю:
— Пострижеться Дата Туташхіа?
— Ніколи!
— Вам потрібен був час, щоб зрозуміти це?
— Я знала це ще тоді.
— Навіщо ж умовляли?
— Так обов’язок велів. Обов’язок перед богом І обов’язок перед Датою! Мені страшно було, що його вб’ють. Мені й тепер страшно! — Єфимія здійняла руку.
— «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки — син же людський не має ніде й голови прихилити!» Від Луки, дев’ять, п’ятдесят вісім,— сказала я, і Єфимія перехрестилася.
То був єдиний випадок, коли я бачила сльози на суворому обличчі в Єфимії.
— Уже починало сіріти, коли я, засвітивши ліхтаря, пішов провести в монастир ігуменю й пані Саломе,— вступив у розмову Шалва Зарандіа.— Добре пам’ятаю, ось і пані Саломе погодиться зі мною, що цілу ніч після тієї розмови Дату Туташхіа не залишала задума. Буває, крутиться в голові думка, а поки інший не вимовить її просто й виразно, ти на ній своєї уваги не затримуєш. На той час вийшло так, що Дата приходив до нас кілька разів підряд. Я напевне знаю, що важко тоді було Даті, але мені здається: все, що говорили тієї ночі в нашій хаті й ігуменя Єфимія, і наш батько Магалі, призвело до того, що Дата Туташхіа сам пішов у в’язницю. Не можу зараз пригадати точно, через який час по тій розмові, що про неї оце розказала пані Саломе,— тільки пам’ятаю, чимало часу минуло, чималенько,— але відбулася в нашому домі ще одна розмова, і мені знову довелося бути при тому. Зараз пізно, підіть відпочиньте, а завтра вранці я розкажу вам про ту розмову — устигну до того, як вам треба буде йти до поїзда.
Граф Сегеді
Вечеря в Кулагіних одрізнялася від інших зібрань такого типу лише тим, що була надто нудна. Сталося так, що я запізнився майже на дві години. Відтоді як я прийшов, нічого примітного не відбулося, коли не брати до уваги того, що мадемуазель Жаннет де Лам’є була сьогодні сумна й видавалася мені принадливішою, ніж у Князевих. Разів два я впіймав на собі погляд Сахнова, він ніби звинувачував мене в чомусь непорядному. Я вже був подумав, чи не схибив у чомусь Зарандіа, але передчуття моє мовчало, і невдовзі я забув про мовчазне обурення Сахнова. Я пробув до пів на дванадцяту, а потім, пославшись на справи й перепросивши гостей, сів у коляску й поїхав додому.
Ото й усе.
Об одинадцятій ранку я був уже в своєму кабінеті. Сидів і розмірковував, навіщо здалася Зарандіа вечеря в Кулагіних, коли раптом розчахнулися двері й мені доповіли про Сахнова. Він увійшов, неуважно привітався зі мною і, одразу ж витягнувши кілька аркушів канцелярського формату, згорнутих учетверо, шпурнув їх мені на стіл, та так, що аркуші, ковзнувши по поверхні стола, ледве втрималися на його краю, але до мене так і не долетіли.
Тієї ж миті в мене майнула думка, що Сахнов викликає мене на грубість, а що ми в кабінеті були тільки вдвох, він міг, коли б у тому була потреба, подати нашу розмову в такому світлі, в якому йому захочеться. Зрештою, і обставини останнього часу вимагали не давати йому навіть цієї сумнівної переваги. Тому я підняв трубку і попросив підполковника Князева негайно зайти до мене.
Він увійшов, привітався.
— Сідайте, будь ласка,— звернувся я до Князева й дзеленькнув дзвіночком.
Ад’ютант прочинив двері.
— Прошу вас, ротмістре, подати мені оті папери, що лежать на ріжку стола!
Ад’ютант увійшов, негайно подав їх мені й лише потім відчув ніяковість — невже його викликано тільки задля того, щоб подати папери, за якими досить було простягти руку?
Розгортаючи папери, я спитав Сахнова:
— Що це, пане полковнику?
Перш ніж почути відповідь, я перебіг очима аркуші... і одразу ж упізнав — то був оригінал прокламації Спадовського.
— Ось плоди вашої діяльності, вашої досвідченості і, як я вважаю, прояв щирої відданості!..— викрикнув Сахнов і вибухнув довгою тирадою, образливою тоном і змістом, в якій я поставав безнадійно тупим ідіотом і ворогом престолу, що навмисне ганьбить свій титул і звання.
А я слухав, дивуючись своєму спокоєві, і навіть радів. На підполковнику Князеву та моєму ад’ютантові лиця не було.
Нарешті роздратованість Сахнова википіла, і він змовк, але злість його не вгамовувалася,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі», після закриття браузера.
