Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Я, Богдан 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Я, Богдан" автора Павло Архипович Загребельний. Жанр книги: Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 160 161 162 ... 213
Перейти на сторінку:
своє начало не від панів, а від убогих рибалок. Як то сказано в псалмопівця: «Не надейтеся на князи, на сыны человеческие, в них же несть спасения». Та чи ж надовго стачило того спокою? Там, де йдеться про віру, не шукай розважливості, бо так чи інакше все кінчається кров’ю. Недарма ж сказано, що й саме хрещення буває трояке: водою, Духом Святим і кров’ю. Тож не збирав би я отців велемудрих, як ти радиш, в монастирі київськім, і на князівській горі й не в замку воєводськім, а знайшов би десь на Подолі шинок затишний, щоб подавала отцям горілку та меди довгошия, стегнаста мадонна українська.

— Хотів би показати, як занепав Київ і, забувши про своє наперед визначене покликання бути осередком духовності й свободи, став дбати Хіба що про свободу винокурения? Поки Варшава танцює, Краків молиться, Львів закохується, Вільно полює, — Київ знай шинкує горілку, мовби справджуючи слова князя Володимира: «Веселіє Русі пити єсть». Шинкують міщани, козаки, магістрат, Лавра, монастирі Софійський, Михайлівський, Микільський. І ти ж, гетьмане, злякавшись того занепаду, втік звідси й осів у своєму Чигирині. А що Чигирин порівняно з Києвом? Тепер ще й захотів мудрі уми зібрати не в якомусь останньому втечихці думки й благочестя, а в мерзенному шинку, де гріх визирає з кожного закутка, а спокуси б’ють гопки з ранку до вечора на столах і під столами.

— Шинок — то життя, Самійле. Бруд і блиск, убогість і пишнота — все стікається туди, як сміх і сльози, скнарість і розгойданість душ. Чом би й не поглянути на все те умам відмисленим? Може, хоч на один вечір вгамувалися б їхні несамовиті душі, і від суперечок про таїнства євхаристії та причастя перейшли б вони звільна до розмірковувань простих і болісних, обіймаючи розумом землю і небо, простого чоловіка й небожителя, хліб щоденний і покорм для птиць небесних.

— Хотів, аби забули все, чим горіли їхні серця, і пережовували що — небудь з Фоми Аквіната? Про те ж таки небо: «Про нагороду для святих не говориться, щоб вона воздавалася на небесах матеріальних, але під небесами мається на увазі возвишеність (альтітудо) благ духовних. Та все ж існує матеріальне місце, себто небо емпірейське для святих, не з потреби оного для блаженства їхнього, а з огляду сообразної пристойності і украси».

— Для горіння сердець я б приграв їм на кобзі та заспівав якусь свою пісню. Хоч би й отсю:

Ой біда, біда чайці—небозі,

Що вивела дітки при битій дорозі.

Киги! Киги! — злетівши вгору.

Прийшлось втопитись в Чорному морю!

Жито поспіло — приспіло діло,

Йдуть женці жати, діток забирати.

Киги! Киги! — злетівши вгору.

Прийшлось втопитись в Чорному морю.

Ой діти, діти! Де вас подіти?

Чи мені втопитись? Чи з горя убитись?

Киги! Киги! — злетівши вгору.

Прийшлось втопитись в Чорному морю!

І кулик чайку взяв за чубайку.

Чайка кигиче: згинь ти, куличе!

Киги! Киги! — злетівши вгору.

Прийшлось втопитись в Чорному морю.

А бугай: бугу! — Гне чайку в дугу:

— Не кричи, чайко, бо буде тяжко. —

Киги! Киги! — злетівши вгору.

Прийшлось втопитись в Чорному морю.

Як не кричати, як не літати?

Дітки маленькі, а я їх мати!

Киги! Киги! — злетівши вгору.

Прийшлось втопитись в Чорному морю.

Отак, пане Самійле, і наша Україна. З одного боку король, з другого султан, а з третього — хіба що море Чорне.

— Король же тобі дружбу пропонує, чув я.

— Гей, брате Самійле! Знаємо ми з тобою грецьких Богів, римських імператорів, всі сузір’я на небі й вітри в степах, та й усіх королів знаємо! Як сказав колись Курцій: квос віцеріс каве амікос тібі ессе кредас — бережись дружби переможених тобою. Війна буде! Знов війна і насильство?

— Ніяке насильство не послаблює істини, а тільки слугує її возвишенню.

— Душа втомлюється від насильства — народ і земля втомлюються. Дружби жду з боку четвертого, про який і згадати боюся. Жду і ніяк не діждуся, може, тому й стривожений такий.

— Саме й хотів я сказати тобі, що їде посол до тебе від московського царя, — мовив Самійло.

— І оце мовчав усю ніч!

— Не хотів перебивати твоєї мови, вельми цікавої й пожиточної навіть для духа.

— За таку вість обійняти б тебе, як брата, Самійле!

— Хіба можна обійняти дух? — сказав він гірко і зник, а на дворі заіржали койі й запалали смолоскипи.

Прибули Виговський і син Тиміш з вістю, що ще до Чигирина посол царя московського Унковський з листами й дарунками.

32

Душа моя стрепенулася. Вість з Москви! Вість благая і добрая а чи зла?

Пан Іван за звичаєм своїм занудливо почав напихати мене всіляким дріб’язком, приберігаючи найголовніше насамкінець, та тут став йому на завдді мій Тимко, на язик неповздержний.

— Гей, пане писарю, — гримнув він, — не дури голову гетьманові, а кажи діло! Посол московський береться до Чигирина! Вже за Дніпром. У Переяславі. Стрічати треба, чи як, батьку гетьмане?

Я знав і не знав про посла, бо не міг же сказати, що дух Самійлів звідомляє мене про все, тож промовчав і поглянув на свого генерального писаря. Він знов почав про Поділля, й про шляхту, і про те, що сам канцлер Оссолінський обіцяє мені мир без битви і перемогу без небезпек, та тут наступив на нього Тиміш, відгортаючи своєю тяжкою рукою короткі руки писарські, дивуючись і обурюючись водночас упертості пана Ивана, гукнув:

— Таж про пана посла мов, пане писарю! Чи не чуєш? Стрічати треба, чи ж? Я й сам можу поїхати до Дніпра.

Все рідне завжди трохи нахабне. Це неминуче. Може, так і треба. Принаймні цього разу я вдячний був Тимкові, що порятував він мене від занудливості Виговського, перед якою навіть я часто був безрадний.

— Стрічати посла будеш перед Чигирином. Допровадить же його хай сам полковник переяславський. Я ж ще тиждень побуду в Суботові.

— Не все ще сказав тобі, батьку, — мовив Тимко, хитро мружачись. — Не занудьгуєш тут, у Суботові.

— Що там маєш?

— Цього вже пан писар не сказав би, мабуть, ніколи.

— Не дурій, Тимоше.

— Та що! Пані Раїна їде сюди разом з пані писаревою.

Я поглянув на Виговського. Той опустив очі.

— Покликав жону до себе.

— Ніхто не візьме тобі за зле, пане Йване.

— Потоваришувала вона з пані Раїною.

— Ото й гаразд!

— Затоваришували вони й ще з кимось, батьку! — зареготав Тимко. — Зачарував їх той недомірок зегармістр! Привезуть його до тебе, гетьмане, щоб і ти втішився

1 ... 160 161 162 ... 213
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Богдан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, Богдан"