Ніл Гейман - Американські боги

Хтось смикнув його, бризнув водою в обличчя. Підняв його голову. Потягнув його через лід, спиною по слизькій поверхні, і Тінь хотів сказати лишіть мене, я просто трохи відпочину... може, посплю часинку, що в цьому поганого? Тінь хотів, щоб його лишили в спокої, і тоді все буде добре.

Він не помітив, як заснув — але ось він стоїть на рівнині, і перед ним чоловік із головою та плечами бізона, і жінка з головою величезного кондора, а між ними стоїть Віскі-Джек, дивиться на нього і скрушно хитає головою.

Тоді Віскі-Джек розвертається і повільно йде геть від Тіні. Бізоночоловік пішов слідом. Тоді розвернулася і пішла жінка-громовиця, перш ніж присісти, відштовхнутися і ринути в небо.

Тінь охопило відчуття втрати. Він хотів покликати їх, попросити не кидати його так, не розчаровуватися в ньому, але все навколо втрачало форму: фігури зникали, рівнини тьмяніли, усе провалювалося в пітьму.

Біль був нестерпним: ніби тане кожна клітина в його тілі, кожен нерв. Ніби вони пробуджуються і мають конче повідомити про свою присутність болем.

Під потилицею його тримала чиясь рука. Ще одна — під підборіддям. Певно, він у якійсь лікарні — зараз розплющить очі й побачить.

Взуття не було. На ногах джинси. Від пояса голий. У повітрі клубочиться пара. Він бачив дзеркало для гоління на стіні перед ним, раковину, синю зубну щітку у скляночці, забризканій зубною пастою.

Мозок обробляв інформацію поступово. По одній речі за раз.

Пальці на руках пекло. Пальці на ногах пекло.

Тепер йому хотілося завити від болю.

— Все добре, Майку. Все добре, — заспокоював його знайомий голос.

— Що?.. — вимовив чи намагався вимовити Тінь. — Де я?

Він не впізнавав власний голос.

Тінь був у ванні. Текла гаряча вода. Тобто він думав, що вода була гарячою, хоч і не міг бути впевненим у цьому. Він був у воді по шию.

— Найдурніша річ, що її можна втнути з обмороженням, — це відігрівати бідолаху вогнем. Наступна штукенція по дурості — це обгортати його в ковдри, особливо якщо не зняти холодний мокрий одяг. Ковдри тримають тепло — і холод. А третя найдурніша річ — як собі думаю я — це викачати з бідолахи кров, нагріти і закачати назад. І лікарі у тих шпиталях так зараз роблять! Господи. Довго, дорого і безглуздо.

Хтось говорив над Тіневою головою.

— А найрозумніша і найшвидша річ — це те, що робили моряки ще сотні років тому. Занурте бідолаху в гарячу воду. Тільки не надто гарячу, щоб не зварити. Просто гарячу. Я б сказав, Майку, що ваша спроба повторити трюк Гудіні не вдалася. Ви вже були майже зовсім мертвим там, на озері. То як ви зараз почуваєтеся?

— Болить. Усе болить. Ви врятували мені життя.

— Так, напевно, врятував. Можете зараз самостійно тримати голову?

— Спробую.

— Я зараз відпускаю вас. Якщо ви почнете тонути, то я вас витягну.

Тоді рука більше не тримала його потилицю.

Він відчув, що сповзає по ванні вперед. Простяг руки, відштовхнувся від країв. Кімната була маленькою. Ванна — металева, з геть пожовклою та подряпаною емаллю.

Старий з’явився у полі зору. На його обличчі читалося занепокоєння.

— Вже краще? — перепитав Хінцельман. — То тепер просто відкиньтеся і розслабтеся. Я все розігрів для вас і підготував. Скажете мені, коли будете вилазити, я дам вам халат, і тоді зможете закинути джинси в сушарку разом із рештою вашого одягу. Добре, Майку?

— Мене звати не Майк.

— Як скажете, як скажете...

Старече обличчя, що нагадувало мордочку гобліна, скривилося.

Тінь не відчував часу: він лежав у ванні, поки кінцівки не перестали пекти і поки знову зміг згинати пальці рук та ніг. Хінцельман допоміг Тіні звестися на ноги і випустив воду. Тінь сів на краєчку ванни, вони удвох зняли з нього джинси.

Тінь обгорнувся махровим халатом — той був трохи замалий, але він вліз у нього без особливих труднощів — сперся на старого, що провів його своїм помешканням до древнього дивану. Тінь був стомленим і слабким. Виснаженим, але живим. У коминку потріскували дрова. На стіні висіли кілька здивованих оленячих голів — вони ділили простір із великими лискучими рибинами.

Хінцельман забрав Тіневі джинси, і в сусідній кімнаті торохтіння сушарки на мить припинилося, а тоді знову почалося. Старий повернувся із горням, у якому щось парувало.

— Кава. З енергетиком. Подумав, що трохи шнапсу не буде зайвим. Але тільки трохи. Ми так робили у старі часи. Лікарі у цих шпиталях не схвалили 6.

Тінь узяв каву обома руками. На горнятку був намальований комар і підпис: «Здавайте кров — їдьте у Вісконсин!».

— Спасибі, — тільки й сказав він.

— Ми ж друзі, — озвався Хінцельман. — А для чого друзі ще потрібні? Одного разу ви так само врятуєте життя мені. А поки не варто про це й згадувати.

Тінь сьорбав каву.

— Я думав, що вже вмер.

— О, вам дуже пощастило. Я ж бо був на місточку, гадав, що сьогодні якраз усе станеться з чортопхайкою. Коли доростете до мого віку, у вас теж інтуїція буде на такі речі, ось побачите. Тож я стою собі, позираю на свого вірного годинника і помічаю, як ви йдете просто на кригу. Я вам кричу, але навряд чи ви мене чуєте. І от я бачу, як чортопхайка йде на дно, а ви з нею. І думаю, що вам каюк, але все одно біжу до вас. Страшно було, зараз досі дрижаки беруть, як згадую. А ви пробули там, під водою, не менше двох хвилин! І тоді ваша рука показалася з-під льоду, якраз у тому місці, де машина провалилася... Ніби привида тоді побачив! — пауза. — Нам обом збіса пощастило, що крига нас витримала, коли я тягнув вас на берег.

Тінь кивнув.

— Ви добре вчинили, — сказав він Хінцельману.

Гоблінське личко старого засяяло.

Тінь почув, як десь у будинку зачинилися двері. Він далі сьорбав каву.

Тепер до нього повернулася здатність мислити — і здатність ставити запитання.

Він дивувався, як старий, удвічі нижчий і, певно, утричі легший за нього, був здатний витягти його, нерухомого, на берег, а тоді дотягти до машини. А тоді ще й донести з машини в дім і посадити у ванну.

Хінцельман підійшов до коминка, узяв щипці