Кейт Мосс - Лабіринт

Дівчина не могла більше розрізняти слова, оскільки знетямилася від болю. Вона сповзала, падала, відчуваючи, що її голова опускається на груди.

— Вона умліває! Зніміть негайно капюшон!

Із неї стягли матерію, яка чіплялася за порізи та тріщини на шкірі Шелаг.

— Він мав пасувати до каблучки... — Її голос звучав неначе з-під води. — Щось на зразок ключа. До лабіринту...

— Хто ще відає про це? — тепер незнайомець кричав на неї, але вона знала, що більше він її не торкнеться. Її підборіддя впало на груди. Чоловік струснув її. Одне око Шелаг запливло від ударів, але друге було широко розплющене. Вона бачила тільки безліч облич, що з’являлися і зникали з її поля зору. — Вона не усвідомлює...

— Хто? — перепитав чоловік. — Мадам де л’Орадор, Жанна Жіро?

— Еліс, — прошепотіла Шелаг.

Еліс прибула до Шартра пізно ввечері і знайшла готель. Потім купила карту міста й одразу ж вирушила за адресою, яку знайшла у довіднику. Еліс здивовано поглянула на елегантний будинок із витонченим мідним молоточком над дверима, поштовою скринькою та чудовими квітами на підвіконнях. Еліс не могла уявити, щоб тут жила Шелаг.

Що в біса мені скажуть, якщо взагалі відчинять?

Еліс глибоко вдихнула, піднялася сходами і подзвонила. Відповіді не було. Вона трохи зачекала, відступила назад, подивилась у вікна, потім спробувала ще раз. Еліс набрала номер телефона, що їй дав Бйо. Кілька секунд по тому вона почула, що в оселі дзвонить телефон.

Принаймні вона не помилилась адресою.

Напруга спала, і, коли чесно, Еліс значно полегшало. Протистояння, якщо воно неминуче, може й почекати.

Площу перед собором заполонили туристи, які клацали фотоапаратами, а також гіди, що високо тримали різнокольорові прапорці чи парасольки. Літні німці, самовпевнені англійці, гламурні італійці, тихі японці, ініціативні американці. Всі діти виглядали знудженими.

За довгу подорож на північ Еліс якось перестала сподіватися, що в Шартрі вона щось дізнається про лабіринт. Здавалося, між печерою на піку Суларак, Грейс та нею самою був щільний зв’язок — занадто очевидний. Подекуди Еліс почувалася так, начебто йде хибним шляхом.

Дівчина купила квиток і приєдналася до англомовної екскурсії, яка, згідно з розкладом, починалася надворі за п’ятнадцять хвилин. Їхнім гідом була ефектна жінка середнього віку з чудовими манерами та добре поставленим голосом.

— Із сучасного погляду, собори є сірими, надто високими спорудами, що постають проявами побожності та віри. Утім, за часів середньовіччя вони були яскравими і скидалися радше на стародавні гробниці Індії й Таїланду. Статуї та тимпани, що прикрашали величні портали в Шартрі, як і деінде, було пофарбовано в різні кольори, — із цими словами гід вказала на зовнішній бік своєю парасолькою, — придивившись уважніше, ви побачите рештки рожевої, блакитної та жовтої барв, що досі зосталися у тріщинах статуй.

Усі присутні слухняно закивали.

— 1194 року, — вела далі жінка, — пожежа зруйнувала більшу частину міста Шартр, а також сам собор. Спочатку вірили, що найсвятіший артефакт собору, sancta camisia — сорочку, в яку, можливо, була одягнена Свята Марія, коли народжувала Ісуса Христа, — знищено. Проте через три дні артефакт знайшли: його заховали монахи в одному зі склепів. Цей випадок вважали дивом, знаком того, що собор потрібно відбудувати. Відбудування нинішньої споруди завершилося 1223 року, а 1260 його було освячено як кафедральний собор Успіння Божої Матері, це перша церква у Франції на вшанування Діви Марії.

Еліс слухала розповідь у піввуха, доки група не підійшла до північного боку собору. Тут гід вказала на вирізану над північним порталом моторошну процесію із царів та цариць Старого Заповіту.

Еліс затремтіла від нервового збудження.

— Це єдине значуще представлення Старого Заповіту в церкві, — промовила екскурсовод, скликаючи туристів ближче. — На цій пілястрі є різьблення, що, як багато хто вірить, зображує Ковчег Завіту, що його вивіз із Єрусалима Менелік — син Соломона та цариці Савської, — попри те, що історики заявляють, нібито оповідь про Менеліка не була відома в Європі до п’ятнадцятого століття. А ось тут, — жінка вказала рукою нижче, — ще одна загадка. Ті з вас, хто має гарний зір, можуть розібрати латинські слова — НІС AMITITUR ARCHA CEDERIS. — Вона глянула на групу й хитро посміхнулася. — Знавці латини одразу ж зрозуміють, що ці слова не мають сенсу. У деяких путівниках слова ARCHA CEDERIS перекладено як «Ти тут для того, щоб прокласти шлях Ковчегу», а вся фраза подається як «Тут речі набувають свого змісту: Ти тут для того,