Тая Смоленська - Право на другий шанс, Тая Смоленська
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мою нову знайому звати Віка і вона вчиться на четвертому курсі університету. З віком я не прогадала, їй двадцять один. За годину, що вона проводить у мене, я встигаю дізнатися, що її вітчим впливова людина, що вона взагалі нікуди не хотіла вступати після школи, так як не знала чим хоче займатися, але завдяки зв'язкам того самого вітчима, її зарахували в один з престижних ВНЗ країни.
- Нічого розуму твоєму пропадати, - заявив він, вичитуючи мене як дитину, - закінчиш навчання, підеш до Дем'яна в фірму, він тебе піднатаскає, - Віка морщить свій акуратний носик і підносить до рота черговий шматок торта. - Піднатаскає він, ага, цей індик вміє тільки секретарок в своєму офісі піднатаскувати в неробочий час.
Я розумію, що до Дем'яна у неї є якісь почуття, інакше чому так злиться на нього?
- У мене був найкращий результат ЗНО серед нашого випуску, могла в будь-який навчальний заклад вступити, але я і справі дурепою була. Тепер пізно метатися. Або робити як Олег Петрович каже, або йти на всі чотири сторони, але тоді потрібно залишити кредитку і ключі від машини на його столі.
- Якщо ти не визначилася чим хочеш займатися в житті, то не варто рубати з гаряча і сваритися з рідними, - вимовляю я, потягуючи через трубочку сік.
- Так, але я познайомилася з одними хлопцями, вони іграшки комп'ютерні пишуть, і я зрозуміла, що мені було б це цікаво. Збираюся на курси через півроку вчзаписатися, як раз набір стартує. Правда часу втратила неміряно, півтора року ще вчитися доведеться, - з сумом зітхає вона, а потім її телефон, який стоїть на зарядці, оживає.
- Не хочеш відповісти? - цікавлюся я, коли в п'ятий раз стільниковий вибухає гучною музикою.
- Не дуже. Нехай понервує. Через нього я мало не залишилася на вулиці ночувати. Не сильно він і поспішав мені на виручку, - ображено вимовляє дівчина і я раптом посміхаюся. Зовсім молода ще. Навіть завидно раптом стало.
- Гаразд, мені пора, дякую що приютила, боюся як би цей індик не розлютився і не поїхав геть разом з моїми ключами. Заходи в гості, буду чекати.
Віка швидко взулась, виглянула в коридор, звідки почувся чоловічий голос, і, махнувши мені рукою на прощання, покинула мою квартиру.
Наступні кілька місяців ми часто перетиналися з нею. Вона взагалі була незвичайною дівчиною. Розумною, ерудованою, але і в той же час немов дитина мала. Збираючись на вечірку, виглядала немов модель, що зійшла з обкладинки глянцевого журналу, але наступного дня в супермаркет могла вийти зі смішною гулькою на маківці і в спортивному костюмі.
Саме Віка стала моїм першим клієнтом. Я запропонувала їй кілька варіантів дизайну, потім ми довго намагалися вибрати один найбільш підходящий і зійшлися на тому, що простіше купити ще дві квартири. Грошей з неї я брати не хотіла, все ж ми подружилися, крім неї і дівчаток зі школи дизайну я ні з ким не спілкувалася більше, але Віка була тверда у своїх намірах заплатити за мою роботу.
Мою вагітність вона помітила не відразу, десь в кінці п'ятого місяця, коли животик вже пристойно виглядав з-під одягу. Я ж поправилася, носила вільний одяг, тому швидше виглядала повненькою, ніж вагітною. З сумом дивилася на себе в дзеркало - розтяжки, зайва вага в ногах і у стегнах, але мій малюк цього вартий.
- Ти повинна знайти собі хорошого мужика. Щоб твій колишній здох від ревнощів, - Віка емоційно вдарила кулаком об стіл і вп'ялася в мене чіпким поглядом.
- Який мужик, Вік? Подивися на мене, я в положенні. Кому потрібна жінка з багажем?
- Багато кому, - не погодилась вона зі мною. - Та навіть тому ж Матвію, який тебе частенько проводжає додому. А ти все відмовляєшся на побачення з ним піти.
Даремно я їй розповіла про свого залицяльника. Тепер не відстане.
- Він не знає що я вагітна, - качаю головою. - За партою особливо не видно живота, а потім ми бачимося коли я вже в верхньому одязі.
- Ну так скажи йому раз недогадливий такий. Ну, серйозно, Полін. Не здумай побиватися з приводу колишнього чоловіка. Не заслуговує він таку як ти. Знайди кращого всім на зло.
- Та якось не хочеться. Не після всього, що я пережила. До того ж, мені потрібно про дитину думати, а не по побаченням шлятися.
- Ось про дитину як раз подумай. Їй батько потрібен. До речі, а твій то знає що ти вагітна? Невже так просто відпустив?
Я червонію і опускаю погляд в підлогу. По правді кажучи, охолонувши після події, мене починає мучити той факт, що я приховала від Артема свою вагітність. Але потім згадую про те, що у нього нова дружина і не шкодую. Хто знає як він вчинив би? Що якби відсудив у мене дитину і вручив би новоспеченій дружині? Артем непередбачуваний, не можна так ризикувати.
- Не знає і я не збираюся говорити йому.
- Ну і правильно, - підтримує моє рішення Віка. - З колишніми зв'язки потрібно розбивати раз і назавжди. Інакше потім особисте життя не збудувати. Це я тобі на особистому прикладі кажу. Варто якомусь хлопцеві з'явитися на горизонті, як Дем'ян відразу ж все руйнує.
Віка відразу ж стає сумною, але за час нашого знайомства так і не розповіла що у них там відбувається. Я бачила як якийсь чоловік кілька разів залишав її квартиру. Зустрічалася з ним на поверсі і в ліфті. Він старше неї. Значніше. Можливо, навіть старший за мене. Віка гостро реагує на нього. Часто різко висловлюється на його адресу. Але я бачу як вона страждає. Судячи з усього від нерозділеного кохання. Але ділитися зі мною своїми переживаннями не поспішає.
- Гаразд, дам Матвію шанс. Але б'юсь об заклад на три шоколадних торта, що він відразу ж втече, - вимовляю я, схрещуючи руки на грудях і з усмішкою дивлюся на Віку.
- По руках! - з азартом говорить вона, простягаючи в мою сторону долоню.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на другий шанс, Тая Смоленська», після закриття браузера.