Арістотель - Метафізика

труднощів. Адже очевидно, що тоді поруч із лініями самими по собі та лініями, що сприймаються чуттями, подібним же чином постануть проміжні лінії, і так само з усіма іншими родами; тому, оскільки астрономія є однією з таких наук, то має існувати також якесь небо, окрім неба, що сприймається чуттями, і сонце, й місяць, і так само інші небесні тіла. Одначе як можна вірити таким речам? Адже неймовірно, щоб таке небо було нерухомим, але припустити, що воно є рухомим, зовсім неможливо.

Те саме стосується того, чим займається оптика й вчення про гармонію в математичних науках; із тих самих причин і тут неможливо, щоб існували такі тіла поруч із тими, що сприймаються чуттями. Адже якщо існують серединні/проміжні чуттєві речі й чуття, то очевидно, що також будуть проміжні тварини між тваринами самими по собі й минущими тваринами. Може виникнути й таке питання: що із сущого мають вивчати такі науки? Справді, якщо геометрія відрізнятиметься від межування землі тільки тим, що останнє займається тим, що ми сприймаємо чуттями, а перша — тим, що не сприймається чуттями, то очевидно, що й окрім мистецтва лікування має існувати якась наука посередині мистецтвом лікування самим по собі [30] й ось цим мистецтвом лікування (і так само з кожною з інших наук). Одначе як це можливо? Адже тоді також існувало б щось здорове, окрім здорового, яке сприймається чуттями, та здорового самого по собі. Водночас невірно й те, що межування стосується величин чуттєвих і минущих; бо тоді їх зникнення призвело б до зникнення самого межування.

Але також астрономія не могла б займатися ані величинами, що сприймаються чуттями, ані небом над нами. [998а] [1] Адже ані лінії, що сприймаються чуттями, не є такими, про які каже геометр (бо жодна з ліній, що сприймаються чуттями, не є прямою чи круглою так, як це визначається; і обід торкається правила не тільки в одній точці, а натомість так, як казав Протагор, заперечуючи геометрам), ані рухи та звивисті лінії неба не є подібними до тих, про які розмірковує астрономія, ані геометричні точки не мають ту саму природу, що й зірки.

Проте деякі стверджували, що ці так звані проміжні речі між ідеями та чуттєвими речами існують, але не окремо від чуттєвих речей, а в них самих. Довелося б довго перебирати всі неможливі наслідки [10], що з цього випливають, однак достатньо розглянути наступні. Неймовірно, щоб так було лише у випадку з цими проміжними речами, адже очевидно, що ідеї також могли б перебувати в чуттєвих речах; позаяк і тих, і тих стосується те саме твердження. Крім того, два тіла мали б знаходитися в одному й тому самому місці і не бути нерухомими, [15] оскільки вони перебувають у рухомих чуттєвих речах. Загалом же навіщо треба було б припустити, що вони існують, причому існують у чуттєвих речах? Адже з цього випливають нісенітниці, подібні до вже згаданих: так, існуватиме якесь інше небо окрім цього неба над нами, причому не окремо, а в тому самому місці; а це ще більш неможливо.

3

Отже, найбільша трудність в цих питаннях полягає в тому, як їх поставити, щоб досягти істини, а стосовно начал — чи потрібно вважати елементами та началами роди, чи радше первинні складові кожної речі. Наприклад, елементами та началами звука мови є, здається, ті [25] первинні складові, з яких утворюються звуки мови, а не загальне родове визначення як звука мови; також серед геометричних положень ми називаємо елементами ті, докази яких містяться в доказах інших положень — усіх або більшості. Далі, і ті, хто кажуть, що існує декілька елементів для тіл, і ті, хто кажуть, що один, називають началами те, з чого тіла утворились і з чого вони складаються. [30] Наприклад, Емпедокл каже, що вогонь, вода та інші елементи є те, з чого як складових утворюється все суще, але ж він не говорить про них, як про роди сущого. Крім того, якщо ми хочемо також розглянути природу інших речей, [998b] [1] наприклад, ложа, ми запитуємо, з яких частин воно складається і як вони поєднані, і саме так пізнаємо його природу.

Отже, якщо виходити з цих міркувань, роди речей не можуть бути началами. Оскільки ж кожну річ ми пізнаємо через визначення, а началами визначень є роди, то необхідно, щоб роди були також началами того, що визначається. І якщо отримати знання речей означає отримати знання видів, відповідно до яких даються назви речам, то роди також є началами видів. Здається, і деякі з тих, хто називають елементами речей [10] єдине, або суще[40], або велике і мале[41], розглядають їх як роди.

Одначе неможливо говорити про начала відносно обох випадків. Адже сутність позначає одне, натомість визначення через роди та визначення, що вказує складові речей, не одне й те саме.

Крім того, навіть якщо найбільшою мірою началами є роди, то чи слід вважати началами найперші з родів, чи останні, що приписуються неділимим; адже і це є спірним. Бо якщо завжди началами є радше загальне, то очевидно, що началами слід вважати найвищі з родів, оскільки вони маються на увазі відносно всіх речей. Отже, буде стільки начал речей, скільки [20] перших родів, тож і суще, і єдине будуть началами й сутностями; бо вони найбільшою мірою маються на увазі стосовно всіх речей.

Проте ані єдине, ані суще не можуть бути родом речей; бо необхідно, щоб кожний рід мав відмінності і щоб кожна відмінність була однією; однак неможливо, щоб рід без його видів або види роду приписувалися своїм власним відмінностям, отож якщо єдине або суще є родом, то жодна відмінність не буде ні сущим, ні єдиним. Проте якщо єдине і суще не є родами, вони не будуть також началами, якщо тільки роди — справді начала. Далі, серединні тіла, осягнені через відмінності, будуть родами аж до неділимих; [30] тепер же вони то здаються родами, то не здаються. Крім того, радше відмінності є началами, ніж роди; якщо ж ці відмінності також є началами, то начала стануть, так би мовити, безмежними, особливо якщо хтось покладає началом перший рід.

[999а] [1] Одначе, якщо єдине є більшою мірою первинним, при цьому єдине є неділимим, а все є неділимим або за кількістю, або за видом (причому спочатку за видом), роди ж діляться на види, то, мабуть, більшою мірою єдиним було б те, що приписується останнім: бо