Юрій Павлович Винничук - Житіє гаремноє

Роксоляна зробила більше, ніж усі гетьмани України і наймогутніші армії Європи. Вона остаточно і назавжди підірвала могутність Порти».

Помираючи, Настя Лісовська сказала: «Можу спокійно помирати. Моя Україна житиме. Житиме вічно! Житиме й боротиметься!»

Отже, завдяки таким історичним творам українських письменників Україна за 70 років тоталітарної комуністичної системи не загинула, а відродилась як самостійна держава — Україна.

Тепер звертаємось до головного редактора газети «Post-Поступ» пана Кривенка: яке виховання одержать наші внуки, читаючи такі публікації? Просимо припинити друкувати продовження такого брудного пасквілю Юрія Винничука. На таких публікаціях наша молодь виростатиме не чистою душею і тілом — патріотами своєї неньки-України, а людьми, які впали на дно, — спекулянтами, наркоманами, повіями. А «щирій українській патріотці» Аліні радимо перейменувати її «зразкову школу українського кохання» з імені «Роксоляна» на імені «Аліна».

Шановна редакціє, дуже просимо Вас надрукувати наш відкритий лист Юрію Винничуку. Звертаємось до Вас тому, що «Молодь України» молодіжна газета, яка розповсюджується на Україну, і надіємось, що молодь, прочитавши наш лист, зробить відповідні висновки, і це сприятиме її правильному вихованню. Для підтвердження вище наведеного нами надсилаємо Вам один листок № 3 тижневика «Роst-Поступ». «Житіє гаремноє» друкується вже з № 12 за 1991 р. і продовжує друку­ватись.

А це нам дуже боляче.

З повагою до Вас — жінки з Нижанкович: ХОМА О. В., ЯРОСЛАВСЬКА М. І., МАЦАК Н. І., БОГАЧИК З. П., ГЛОЖИК С. С., ЯРОШЕВИЧ В. К., РОСОВСЬКА К. П., ДМИТЕРКО Н. А., ТИСОВСЬКА, САР’ЯШЕН К. М., ЧЕРВІНСЬКА, МАЛИШЕВСЬКА П., КАЧКОВСЬКА Є. І., ЦІЛІМИРСЬКА Т. М., КУЗЬМЯК Н. Я., ФОБЕРСЬКА Л. І.»

Лист цих чудових жіночок складався винятково з цитат, насмиканих з «Неопалимої купини» С. Плачинди, відомого міфотворця і фантазера. Незабаром під вікнами редакції заколосилися синьо-жовті прапори. «Союз Українок» та інші патріотичні організації влаштували мітинг-протест проти публікації «Житія». В патріотичних газетах мене обзивали «збоченцем». В редакцію йшли обурені листи.

«Шановна Редакціє, ми — старші люди, але є постійними читачами Вашої газети, бо вважаємо, що для демократичного розвитку обов’язково потрібна опозиція. Одначе ми Ваші секс-матеріали абсолютно не сприймаємо. То в такому віці нормально, і ми навіть не наважились би Вам робити зауваження. Але хочеться вірити, що ви дійсно українці, тож хіба можна так, паплюжити ім’я Роксоляни (Роксолянія — Україна)?

Якщо Ваш Винничук спеціаліст тільки в цій одній галузі і дуже хоче писати, то нехай би собі взяв за героїню Катерину Другу, там би йому не треба було брати матеріали зі своєї хворобливої уяви, а дійсно з історії... Нам же виховувати синів-патріотів, а не сексуальних маніяків.

Сім’я Ангелюків: Інженер-політв’язень,

викладач. Дубляни».

Врешті головний редактор зламався і припинив пуб­лікацію «Житія». Читачі на це відреагували дуже гостро:

«Шановний пане Юрку!

Дуже шкода, що ваш тижневик перестав друкувати щоденник Роксоляни. Ми з товаришками по роботі дуже тішилися кожного тижня, читаючи «Житіє... ». А тепер — нема. Наші доморощені львівські ханжі, очевидно, вдарили на сполох: аякже, жіноча цнотливість постраждає від зай­вих знань чужого сексуального досвіду. На Заході нікому не спадає на думку забороняти еротичні фільми по телебаченню чи книги цього жанру. А в нас вічно борються за нашу невинність!

Щодо мене особисто, то після щоденних клопотів, як нагодувати чоловіка, дитину і двох здоровенних собак, тішуся з будь-якої можливості трошки забутися читанням про чуже, таке далеке життя. Еротичних фільмів ми з чоловіком не маємо змоги дивитися: свого відео нема, телевізор польських і німецьких програм не тягне, так що лишилося «Житіє... ».

Ми — за продовження публікації щоденника. Хай заспокояться ті, хто ревно пильнує цноту: не те пильнуєте, панове!

Н. Будій, Львів».

«Юрко Винничук!

Дякуємо за Роксоляну. Ми читаємо з захоп­ленням, чекаємо кожен наступний номер і розчаровуємося, коли Вашої сторінки нема. Все нормально — твір розігріває душу, розбурхує. Ніякої вульгарщини в ньому ми не бачимо.

Працівники ЛОРТА, 21 підпис».

«Шановний пане Юрію!

Ми, ваші постійні читачі, просимо повідомити нас про долю «Житія... ». Де можна придбати книжку «Діви ночі» і чи буде окрема публікація «Житія...»?

З повагою Руслан, Андрій, Ігор, Костик, Юра, Сергій, Олег, Ростик, Вася, Роман. Слава Україні!»

«Головному магістру по граню.

Сиджу на купі борачєнки і пишу.

Мельдуюсь — Горішний Місько Міськович зі Станіславівщини.

Шо я хочу вам сказати, хлопці, — добре робите, що пишете про гранє. Я міркую так: файне гранє — файна держава. Ту мож розробити цілу концепцію. Приміром: гранє на західноукраїнських теренах. Недурно в нас колись співали:

Пробувала я на трісках і на околоті,

А тепер би-м я хотіла на колючім дроті».

«Дай Вам Боже здоров’я!

Дуже сумно, що припинилось друкування «Житія... », купувала кожний номер із великим задоволенням. Вже сорок років на носі, та читати «Житіє... » — велике задоволення. Хай ті «чисті» душі, хто хоче забороняти, за собою краще слідкують, що вищі чини компартійні у вже старечому віці витворяють із молодими у ресторанах, і взагалі, хай не показує нарід свою цнотливість, яка була і є природною. Я обома руками за публікацію, і дай Бог здоров’я пану Винничукові та пані Аліні, що дала такі рукописи. Благаю Вас чимскоріше друкувати продовження.

З повагою Галина Гонтар».

«Пане Юрку!

«Роксоляна» — то є супер! Обов’язково друкуйте далі. А якщо хтось буде казати, що то сороміцтво, то можете їм сказати, що те, що природнє, вже не сороміцьке. І взагалі, якщо не подобається, то ніхто не примушує читати.

Дівчата з Пласту».

«З великим проханням пише вам молода львів’янка. Випадково прочитала «Житіє...», яке дуже зацікавило мене і моїх друзів. Прошу вас повідомити, де можна отримати всі газети з цим оповіданням за будь-які гроші чи купони, бо у кіосках цю газету придбаєш не завжди.

Зоряна Хар».

«Я була в одній компанії, де зайшла мова про «Житіє...», і почалася гаряча дискусія. Одна пані зі Союзу Українок сказала, що то є страшне свинство, а я спитала, чи вона всі частини «Житія...» прочитала. Вона відповіла, що так, прочитала геть усе і навіть складає в папку. Я тоді поцікавилася:

— Але якщо це таке свинство, то чому ви після першого ж номера не плюнули, а збирали продовження?

Пані почервоніла і замовкла.

Оксана Олеськів».

«Вельмишановний пане Винничук!

Щиро переймаючись незбагненним фактом тимчасової перерви публікації Роксоляниних мемуарів, хочу дещо запитати. Пригадується мені розповідь про дивний статевий акт якоїсь панни із екзотичною південною пташкою, здається, павичем.

Цей сексуальний вибрик мав місце у гаремі. Як таке могло бути і чи правда це? Чи нема подібних свідчень у записках Роксоляни?

Пані С. М.».

А одна жінка написала, що двадцять років прожила з чоловіком, а не знала, що таке можна витворяти в ліжку. Нагадаю, що мова про час, коли й близько не було такої кількості різних порадників із сексу, як тепер.

Завершилася епопея і з пані Аліною. Останнє інтерв’ю з нею виглядало так:

«— Пані Аліно, публікація записок Роксоляни викликала значний ажіотаж. І публіка тут розділилася. Одні в захваті, інші