Жан Батист Мольєр - Комедії

вже прокинувся на другий тільки день.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та таки ми пані вговорили, —

І згодились вони, щоб кров їм отворили,

І зараз же тоді зробилось легше їм.

Оргон

Ну, а Тартюф?

Доріна

О, він не налякавсь нічим

І проти бід усіх, набравши в душу сили,

Хильнув чарок із п’ять, як снідати посіли,

Щоб знову в пані влить ту виточену кров.

Оргон

Бідаха!

Доріна

Та тепер усі здорові знов.

Піду ж до пані я, скажу, що ви чимало

Зраділи, що її хвороби вже не стало.

ЯВА 6

Оргон, Клеант.

Клеант

Вона ж у вічі вам на глум вас узяла.

Не гнівайтесь, бо річ моя зовсім не зла,

Але вам так і слід, самі собі ви шкоду

Зробили примхами, яких не чув я зроду.

Чи можна, щоб Тартюф вас так опанував,

Що вже байдуже вам до всіх на світі справ.

Ви прийняли його, ще й полатали лати…

А вже тепер дійшли…

Оproн

Ось годі вам казати,

Бо ви не знаєте зовсім, який він є.

Клеант

Не знаю? Що ж, тоді питання постає:

Як розпізнать його, яким він може бути?

Оргон

Якби вам довелось як слід його збагнути,

Ви б краю не знайшли всім радощам своїм.

Це чоловік такий… Ах! Він такий… зовсім…

Хто слухає його, живе в такім спокою

І дивиться на світ, як на копицю гною.

Я від його розмов цілком не той, що був,

І вже до всіх речей прихильності позбув.

Тепер і приязні в душі моїй немає:

Нехай тут мати вмре, брат, жінка, син сконає, —

Повірите, мені байдуже вже про те.

Клеант

От людські почуття і серце золоте!

Оргон

Якби ви знали, як ми вперше з ним спізнались,

Ви, певно б, так, як я, душею з ним з’єднались.

Оце було щодня до церкви тихо йде

І там, де я стою, навколішки впаде,

І в церкві хто б не був, на нього всяк дивився,

З яким він запалом до господа молився.

Зітхав так голосно, то знов крижем лягав

І землю щоразу покірно цілував;

А як виходив я, мерщій передо мною

Ставав при виході з свяченою водою.

Його слуга, що теж на праву путь ступив,

Про вбожество його зі мною говорив;

І то я став йому грошима помагати,

Але він не хотів усіх від мене брати.

«Частину я візьму, — казав, — а цю верну,

Бо я не заробив такого талану».

Коли ж я не приймав, він брав і в ту ж хвилину

На вбогих роздавав тих грошей половину.

Нарешті бог привів його до мене жить,

І саме відтоді мені в усім щастить.

Він догляда всього, за жінкою моєю,

Шануючи мене, зорить, як за своєю,

Її ревнує більш, ніж я, і вже мене

Сповістить кожний раз, як хто їй підморгне.

А щирий він який — повірити не можна,

Бо перед ним стає гріхом дрібниця кожна,

Його боїться він у всіх ділах своїх:

Оце якось собі поставив він у гріх,

Що, як піймав блоху, — а саме він молився, —

Вбиваючи її, занадто прогнівився.

Клеант

Ой, ой! Ви розум свій, мабуть, згубили весь

Чи то ви тільки так іи мене смієтесь?

Балачка поглядів моїх не перетворить.

Оргон

Безбожно дума той, хто так, як ви, говорить,

І духу вільного в вас повна голова.

Я вас остерігав не раз уже й не два,

Що бог за ці думки вас тяжко покарає.

Клеант

Таким, як ви, якраз ця мова припадає,

Сліпі — хотять на всіх полуду навести,

Бо в них безбожний, хто не має сліпоти,

І той, кому кривить свій вид не до вподоби,

Ні віри в святощі не має, ні шаноби.

Ні, мова ця мене зовсім не настрашить,

Я знаю, що кажу, і бог це серце зрить;

На вихиляси всі не хочу я вважати;

Святим перед людьми себе не трудно вдати.

Так само, як не той одважний, хто зложив

Байки про те, яких побив він ворогів,

І до побожного життя дають закони

Не ті, що скрізь гудуть про піст і про поклони.

Гай, гай! Невже ж то вам, мій братику, дарма,

Що зовсім правди в тій побожності нема;

Чи з правдою брехню поставили б ви в парі?

Дали б ту саму честь обличчю, що й машкарі?

Те саме хитрощам, що й справжнім почуттям!

Подоба істини за правду стала вам!

Мара й особа вам однаково хороші,

Фальшиве золото для вас правдиві гроші.

Але ж поміж людьми найбільш істот чудних,

Натури чистої ніде не видно в них;

У межах розуму їм тісно аж до смерті,

І от силкуються вони, щоб їх розперти;

Не раз вони псують найвищі почуття,

Бо в них вони живуть без міри й без пуття.

Про це я вам хотів між іншим нагадати.

Оргон

О, бачу я, що ви філософ, ще й завзятий.

У вас у одного ще розум не погас;

Знання й науки всі зостались тільки в вас;

Оракул ви, Катон для нашого століття.

І побіч вас усі — нікчемне тільки сміття.

Клеант

Ви помиляєтесь, я не філософ, ні;

Науки всі й знання не залягли в мені,

Проте ж хоч дещицю я, може, добре знаю

І правду від брехні запевно відрізняю.

Чи є де чоловік шановніший, як той,

Хто богові себе віддав? Він є герой.

На світі вищого нічого я. не бачу

Над душу праведну, в побожності гарячу.

Але зате найбільш ненавидна мені

Побожність для людей, збудована з брехні,

І ці пройдисвіти, ці ніби преподобні,

Ці богокради, ці актори неподобні,

Що найсвятіше все, що має людський рід,

За іграшку взяли, забувши кару й стид,

Бо пориви в душі до зиску тільки чують,

А з правди роблять крам і святістю торгують,

І щоб поваги більш собі в людей здобуть,

Очима лупають і землю лобом б’ють.

Поглянути на них — живими йдуть до бога,

А пхають у гаман де можна й скільки мога;

В гарячих молитвах випрошують у всіх,

Монахів удають між натовпу й утіх,

Ховають бруд душі за ревністю до віри,

Дражливі, тяжко злі, безвірні, лицеміри,

І якщо їм кого згубити закортить,

То згублять і речуть: се небо так велить.

Вони тому страшні неситою злобою,

Що проти нас беруть таку поважну зброю,

Бо люди