Вольфганг Шрайєр - Гараж пана Якобса

шаленої люті. В чому ж річ? Палець начальника весь час тикав в один рядок у самому кінці картки:

«Слідство за браком доказів припинено 24/8 1949. Майстерня й-на ліквідована 15/10 1949. Й. найнявся на роботу в гараж „Зюд-вест“, Берлін — Целендорф, Потсдамське шосе, 1/12 1949».

— Це ж у нашого Якобса, — простогнав комісар.

— Як же нам тепер повернути Ульмана? Коли він поїхав?

— Та вже більше десяти хвилин, пане криміналрат. Нічого не можна зробити, сто чор… пробачте, він уже їде в метро.

— Йому треба двічі пересідати, — вголос думав Горн, — Темпельгоф і Шенберг, може, ми його там ще перехопимо… Можна ж подзвонити на всі станції.

— Краще, тобто я хочу сказати надійніше, було б послати трьох мотоциклістів на станції «Целендорф-Вест», «Шлахтензе» і «Ніколасзе». Він же повинен зійти на одній з них.

— Хіба вгадаєш, що цей Ульман надумає? Може, він зійде аж на «Ванзе». Але знаєте що, колего Вольф, я оце подумав: а навіщо його повертати?

— Так це ж буде для них попередження, пане криміналрат!

— Власне кажучи, ні. Якщо навіть той злочин у Потсдамі дійсно справа рук Якобса, — чого ми ще не довели, — то все одно він добре знає, що ми, по суті, ніколи не переслідуємо за злочини, вчинені в східній зоні. І ніякої підозри в нього не виникне.

Комісар Вольф промовчав, бо він був з цим не зовсім згоден; але, з другого боку, він згадав, що його начальник у подібних випадках раніше завжди мав рацію.

— Це добре, що ми послали нашого Ульмана. В нього така лагідна й щира вдача, що він нікого не може злякати, — вів далі Горн.

Вольф усміхнувся.

— А для вас я маю таке завдання. Візьміть собі після обіду одну з наших машин; зачекайте, я зараз же випишу вам наряд. Ви поїдете до Якобса, — стежити, розумієте? Найміть собі місце в гаражі, тоді ви матимете змогу заходити туди вдень і вночі. Ну, поки що все.

Комісар Вольф устав. Нарада закінчилась, а на нього чекала ще інша робота. Вони потисли один одному руки.

— А я тим часом потурбуюсь, щоб установили нагляд за телефоном Якобса, — сказав на закінчення криміналрат.

2

О третій годині дня маленький ДКВ, за кермом якого сидів Александер, був уже по той бік Везера, між Фільсеном і Сіке, на шосе № 6. Це шосе являє собою довгий ланцюг доріг різної якості, що тягнеться від Герліца через Дрезден, Лейпціг, Ганновер і Бремен аж до Куксгафена, причому слід відзначити одну курйозну обставину: починаючи від Бад-Гарцбурга, «державне шосе» вже має назву «федеральне шосе». Александер звернув на нього з автостради тільки дві години тому.

Поки що все йшло як по маслу. Вони вчора ввечері доїхали до Галле, поставили «крейслер» у якийсь гараж, — Якобсова банда, очевидно, мала зв’язки всюди, — і переночували в автомобілі, з якого було вийняте заднє сидіння. Хоч вони зарились у цілу купу жовтих чохлів з автомобільних сидінь, спати було не дуже зручно: голова впиралась у стінку багажника, ноги — в переднє сидіння. Їх розділяв карданний вал; вони не заважали один одному. Кросбі був цілком стерпним сусідом: він не хропів і спав, як байбак. І все-таки вранці Александер прокинувся втомленим, розбитим; у нього боліли всі кісточки. Дратувало ще й те, що він не міг поголитись.

Далі вони поїхали на гарненькому ДКВ, цілком невинному на вигляд, хоч десь у його надрах, за словами доктора Шерца, були сховані папери, які гарячково шукає поліція. Весело дзижчав мотор. На міжзональному контрольному пункті була тривала зупинка; автомобіль обшукали. Александер під час цієї процедури почував себе не дуже добре, його вчорашнє збудження змінила цілковита апатія, але зовні по ньому цього не було видно. Його підхопила лавина подій, приголомшив шалений темп і весь жах останніх годин: він ніяк не міг зібратися з думками. Страшенно боліла голова. Кросбі, навпаки, був у чудовому настрої: папери в безпеці, з ними вже, напевно, нічого лихого не станеться — і справді нічого не сталось.

За півгодини до Бремена Александер зупинив машину, Кросбі змінив його за кермом. Александер відкинувся на спинку сидіння і спробував заснути. Але це йому не вдалось. Його морозило; він з досадою тер своє звичайно таке гладеньке підборіддя, що зараз було вкрите колючою щетиною.

— Кросбі, — сказав він нарешті. — А вчора ж увечері все висіло на волосинці, правда?

— What’s the matter?[16] Висіло — на волосинці? Nonsense.[17]

Александер уже переконався, що з Кросбі по-німецьки не дуже-то поговориш. Але він не міг довше мовчати і трохи згодом повторив спробу, вимучивши такий жарт:

— Ви часом не родич естрадного співця Бінга Кросбі?

Американець вищирився в посмішці.

— Дурниці. Уои are mad.[18]

Розмова так і не зав’язалась, поки Кросбі не почав її сам. Він поліз у кишеню піджака і витяг звідти пляшку з коньяком і пом’ятий конверт. Це був той самий конверт з дальшими інструкціями для Кросбі, якого дав Александерові доктор Шерц. Александер сам віддав його Кросбі учора в Галле.

Американець простяг йому те й друге. Александер маленькими ковточками надпив трохи з пляшки, намагаючись не розлити. Коньяк пробіг по горлянці ласкавим вогником, зігрів і оживив його. Тоді він узяв конверт і запитливо поглянув на супутника. Той кивнув, і Александер вийняв з конверта маленький, складений учетверо аркушик.

Александер весь час думав, що то було щось на зразок «запечатаного наказу». Він любив читати історичні романи і пам’ятав, що власники кораблів часто давали капітанам подібні накази, які можна було розпечатати тільки у відкритому морі. Але, як виявилось, доктор Шерц мав на меті зовсім інше. У листі стояло: «Не спускайте з Шенцліна очей, може викинути якогось коника. Тоді порішіть його. Якщо ж буде триматись добре, дайте йому нашу адресу на Іспанській алеї».

— Ну, що ти скажеш на це, boy? — посміхнувся Кросбі.

Александер не відповів нічого. Ясно, що доктор Шерц написав ці рядки під враженням його вчорашньої відмови. Обережний чолов’яга! Александер зиркнув скоса на свого сусіда. Здоровенний хлопчина; зв’язатись з поліцією ще до Бремергафена навряд чи вдасться. Та й західнонімецька поліція напевне не схоче вжити якихось заходів проти американця. Та ще коли той везе своїм клієнтам виробничі секрети з НДР.

— Look you.[19] Я не люблю secrecy… як це по-вашому… таємниць, — пояснив Кросбі свій дивний вчинок, — відкриті карти — оце по-моєму. Розкажи, що там з тобою сталось, go on,[20] Александер, old chap![21]

Александер не бачив причин,