Kiolipria - Книга пітьми , Kiolipria

Темрява відступала, але не так, як вони сподівалися. Віллі стояв серед уламків світу, що був дімом. Всі ці довгі місяці, сповнені таємниць, зрад і боротьби, здавалося, не залишили нічого живого в цьому місці. Проте, те, що залишалося, відчувалося зовсім не таким, яким повинно було бути. Після всього, що вони пережили, після того, як Аркане і його плани були зруйновані, все навколо стало невиразним, розмитим, немов знищене, але не забуте.

Віллі вдивлявся в те, що залишилось. Бібліотека, що була колись величною, з її полицями, заповненими книгами, тепер виглядала як непотрібні уламки, що розсипалися на прах. Тіні повільно зникали, але вони залишали відчуття чогось великого, чого більше не існувало. Усе зникало, але від цього ставало ще страшніше. Ще більше всього, що було зруйновано, здавався порожнім, розчиненим у темряві.

— Ми зробили це, — тихо сказала Ярмадіна, уважно поглядаючи навколо. Її голос був твердим, але глибоко вона теж розуміла: хоч вони і здолали Аркане, дім залишався. І тепер їм потрібно було знайти шлях, як вибратися з цього світу і не стати його частиною.

Віллі стояв, стискаючи книгу Лорна, яку він усе ще тримав в руках. Відчував, як її сили поступово згасають. Потрібно було діяти швидко. Але його серце не припиняло битися шалено. Дім, здавалось, пронизував кожну клітину його тіла, навіть тепер, коли вони стояли на межі, відчував себе частиною цього світу. Але це не могло бути їхньою долею.

— Ми не можемо залишатися тут, — сказав він, зібравши всю свою рішучість. — Потрібно знайти вихід. І не стати частиною цього місця. Ми повинні повернутися, але залишити це все позаду.

Ярмадіна зробила глибокий вдих і кивнула. Вона здавалася спокійною, хоча її погляд видавав певну напругу. Вона розуміла, що це не просто вибір — це вибір, який може знищити їх або дати їм шанс на справжню свободу. Вони вже багато разів намагалися втекти від цього дому, але кожен раз він повертав їх назад. Тепер вони стояли перед останнім кроком — це могло бути останнім шансом.

Перед ними знову з'явилося велике темне коло. Він виглядав як стародавній портал. Його краї переливалися, і навколо нього спостерігалася чергова ілюзія — неіснуюче місце, яке існувало лише в цьому світі. Спочатку це здавалося просто порталом, але тепер Віллі розумів, що це була ще одна пастка. Це не просто вихід, це була перевірка на їхню рішучість. Якщо вони увійдуть — одна частина їх залишиться тут назавжди.

— Ти готовий? — Ярмадіна поглянула на нього, її голос був спокійний, але в очах виблискувала тривога.

Віллі поглянув на коло і відповів твердо:

— Так. Ми маємо це зробити. Ми можемо вийти, але залишити все позаду. І більше ніколи не дозволити цим силам впливати на нас.

Ярмадіна подивилася на нього, її рука злегка стиснула його руку, і вони обоє крокнули в коло.

Тоді сталося неочікуване. Простір навколо них почав змінюватися. Віллі відчував, як усе стискається, але в той же час його тіло не було сприйняте як частина цього світу. Це було ніби проходження через тонку межу між світами. Вони опинялися в порожнечі, поза тим місцем, де досі була темрява, де всі пережиті миті вже не мали значення. Все навколо них змінювалося, але не було болю. Це було не просто повернення, це був новий початок.

З кожним кроком темрява зникала, і світ навколо ставав яснішим. Простір більше не стискав їх — вони стали частиною іншого світу. Останній крок Віллі зробив, коли відчув, як його серце заспокоюється, а порожнеча навколо починає наповнюватися відчуттям свободи.

Вони залишили дім позаду, не ставши його частиною. Всі стіни, всі двері, всі чари цього місця зникли, ніби вони ніколи й не існували. Сьогоднішній день не був більше день, який вони провели в пастці. Це був день їхнього звільнення.

— Ми це зробили, — сказала Ярмадіна, і в її голосі звучала радість і полегшення.

Віллі не відповів одразу. Він просто подивився навколо. Це був новий світ, але не той, що вони залишали. Це був світ, де більше не було меж. Він не міг ще зрозуміти, що саме змінилося, але відчував, що це було важливо.

— Тепер ми вільні, — сказав він нарешті, посміхаючись. — І ніхто не зможе нас зупинити.

Ярмадіна подивилася на нього і кивнула.

— Завжди пам'ятай, що ми пройшли цей шлях разом. І тепер у нас є шанс на справжню свободу.

Вони стояли разом, вільні від усього, що їх колись тримало. Вони покинули дім, залишили всі тіні позаду, і стали частиною нового світу, де кожен вибір належав тільки їм.

І тепер, коли темрява зникала повністю, перед ними відкривався новий горизонт.
ks...

​

Кінець