Бернард Шоу - Вибрані твори. Том II

Клеопатра (раптово злякана, обнімаючи його). О, ти не підеш справді в бій, щоб тебе там убили!

Цезар. Ні, Клеопатро. Жодний чоловік не йде в бій, щоб його вбили.

Клеопатра. Але їх убивають. Чоловіка моєї сестри вбито в бою. Ти не повинен іти. Нехай він іде (показує на Руфія. Всі вони з неї сміються). Ах, будь ласка, будь ласка, не йди. Що буде зі мною, коли ти більше не повернешся?

Цезар (серйозно). Ти боїшся?

Клеопатра (зіщулившись). Ні.

Цезар (зі спокійною авторитетністю). Іди на балкон і ти побачиш, як ми здобудемо Фарос. Ти повинна навчитися дивитися на бої. Іди ж. (Вона виходить сумна й дивиться з балкона). Так. Добре. Ну, Руфію! Марш!

Клеопатра (несподівано плеще в долоні). О, ви не зможете йти!

Цезар. Чому? Що сталося?

Клеопатра. Вони осушують гавань відрами — сила-силенна солдатів, там (показуючи з лівого боку на море) — вони пірнають у воду.

Руфій (спішить подивитися). Це правда. Єгипетська армія! Повзуть по західній гавані, як саранча. (З раптовим гнівом великими кроками підходить до Цезаря). Це все твоє прокляте милосердя, Цезарю. Теодотій привів їх.

Цезар (у захопленні від свого розуму). Я й хотів, щоб він це зробив, Руфію. Вони прийшли, щоб загасити вогонь. Бібліотека завдасть їм роботи, доки ми здобуватимемо маяк. Га? (Він радісно виходить через лоджію; услід за ним іде Британій).

Руфій (з огидою). Знову хитрощі! Ах! (Він спішно виходить. Вигуки солдатів знизу сповіщають про появу там Цезаря).

Центуріон (внизу). Всі на борт! Дайте дорогу! (Нові вигуки).

Клеопатра (махає своїм шарфом через арку лоджії). До побачення, до побачення, любий Цезарю! Повертайся здоровий. До побачення!

Дія третя

Кінець набережної перед палацом, із західного боку якого через східну гавань Александрії видно острів Фарос; в кінці його з’єднаний з ним вузькою дамбою стоїть славетний маяк; це — велетенська чотирикутна башта з білого мармуру, яка, поверх за поверхом, звужується в міру наближення до вершка, на якому міститься маячний вогонь. Острів з’єднується з континентом Гептастадієм — величезною дамбою п’яти миль завдовжки, що обходить гавань з півдня.

Посеред набережної стоїть на варті молодий римський варт о в и й і з напруженою увагою вдивляється в бік маяка; лівою рукою він захищає очі від світла, в правій у нього пілум. Пілум — це товстий дерев’яний держак чотирьох з половиною футів завдовжки з залізною насадкою на кінці, що завдовшки футів три. Вартовий такий захоплений, що не помічає, як наближаються з північного боку набережної чотири єгипетські носі ї, що несуть згорнуті килими; попереду них Фтататіта й Аполлодорій сицилієць. Аполлодорій — жвавий хлопець літ двадцяти чотирьох, вродливий і вільний у поводженні, одягнутий з обміркованим естетством в ніжно-пурпурові й сіруваті кольори з окрасами із бронзи, оксидованого срібла і камінцями з нефриту й агату. Його меч, також дуже тонкого рисунку, як середньовічний хрест, з блакитнуватим лезом, видніється через ажурної роботи піхви з пурпурової шкіри й філіґрана. Носії, що їх веде Фтататіта, ідуть уздовж набережної позад вартового й підходять до сходів палацу, де складають свої пакунки й сідають навприсядки на землю. Аполлодорій не йде з ними: він зупиняється й потішається із стурбованости вартового.

Аполлодорій (гукаючи вартовому). Хто йде, га?

Вартовий (кинувшись, обертається з пілумом на прицілі; це — високий на зріст, сильний і добросовісний юнак з волоссям піскового кольору і старкуватим обличчям). Що це? Стій. Хто ти?

Аполлодорій. Я — Аполлодорій-сицилієць. Але, чоловіче, про що ти мрієш? З того часу, як я пройшов через лінію там, за театром, я провів свій караван побіля трьох вартових, і всі так захоплено видивлялися на маяк, що жоден із них не гукнув на мене. Це та римська дисципліна?

Вартовий. Ми тут не на те, щоб доглядати за суходолом, а щоб пильнувати моря. Цезар щойно висадився на Фарос. (Дивлячись на Фтататіту). Що це тут з тобою? Хто цей уламок єгипетського глиняного посуду?

Фтататіта. Аполлодорію, зроби догану оцьому римському собаці й накажи йому, щоб притримував язика в присутності Фтататіти, розпорядниці двору цариці.

Аполлодорій. Мій друже, це велика пані, яку поважає сам Цезар.

Вартовий (на якого це не справляє жодного враження, показує на килими). А ввесь цей вантаж що таке?

Аполлодорій. Килими, щоб прибрати покої цариці у палаці. Я їх вибрав із кращих килимів усього світу, а цариця вибере найкращі з вибраних мною.

Вартовий. То ти торговець килимами?

Аполлодорій (ображений). Мій друже, я — патрицій.

Вартовий. Патрицій, що мав крамничку, замість щоб узятися до зброї!

Аполлодорій. Я не маю крамниці. Моя крмниця — це храм мистецтв. Я — поціновувач краси. Моє покликання — вибирати прекрасні речі для прекрасних цариць. Моє гасло: мистецтво для мистецтва.

Вартовий. Це не пароль.

Аполлодорій. Це всесвітній пароль.

Вартовий. Я нічого не знаю про всесвітні паролі. Або назви мені пароль сьогоднішнього дня, або повертайся назад у свою крамницю.

Фтататіта, обурена його ворожим тоном, скрадаєтьси ходою пантери до краю набережної й стає позад нього.

Аполлодорій. А коли я не зроблю ні того, ні того?

Вартовий. Тоді я проткну тебе цим пілумом.

Аполлодорій. До твоїх послуг, мій друже. (Він виймає меча й підбігає до вартового з незворушною грацією).

Фтататіта (несподівано хапає ззаду за руки вартового). Вжени свого меча, Аполлодорію, в горло цьому собаці. (Лицарський Аполлодорій зо сміхом хитає головою; збиває вартового з ніг, відходить до палацу й опускає свого меча).

Вартовий. (марно видираючись). Будь ти проклята! Пусти. На допомогу! Гей!

Фтататіта (підводячи його з землі). Заколи цього римського гада. Нахроми його на свій меч.

Уздовж набережної з північного боку прибігають декілька римських солдатів з центуріоном. Вони визволяють свого товариша й відкидають Фтататіту, що котиться ліворуч од вартового.

Центуріон (непривабливого вигляду чоловік років п’ятдесяти, різкий у манерах і на словах, тримає в руці лозового ціпка). Як так? Що це таке?

Фтататіта (звертаючись до Аполлодорія). Чому ти не заколов його? Адже часу було на це!

Аполлодорій. Центуріоне, я тут з наказу цариці, щоб...

Центуріон (перебиваючи його). Цариці! Так, так. (До вартового). Пропусти його. Пропусти всіх оцих базарних людей з їхнім крамом до цариці. Але гляди, не випускай жодного з тих, кого впустиш, навіть самої цариці.

Вартовий. Оця баба небезпечна: вона дужча за трьох чоловіків. Вона хотіла, щоб цей купець заколов мене.

Аполлодорій. Центуріоне, я не купець. Я патрицій і шанувальник мистецтва.

Центуріон. Ця жінка — твоя дружина?

Аполлодорій