Страгозорый - Небезпека у лісі! {червоні сни}, Страгозорый

Глава восьма. Скаженість.

     Вони вперше напали на мене. Вперше почали думати, що я слабкий, раз переховуюсь то там, то тут і ніяк на них не нападаю. А також в останній час спробував ігнорувати «слабких» на розум кошмарів, вважаючи, що вони якщо що, не спричинять мені багато проблем. Вперше почали гадати, що я не зможу спричинити їм болю.

    Спочатку я біг від них. Робив вигляд, наче потрапив у кошмар, і так треба. Я не хотів звертати на себе ще більше уваги, особливо якщо мене помітять ті дивні люди у «масках», які насправді їх обличчя. Щоб від мене відвели підозри. 

    В останній час у мене були надії на те, що я зможу дізнатися завдяки тим людям в масках, як вибратися звідси. Вони переходили до снів інших, а значить, і я можливо міг це зробити. 

    Все ж, я згадав, що тоді мені сказали, що я можу становитися будь ким. А значить, якщо я вивчу цих дивних людей достатньо, я зможу потім вдертися до них у вигляді одного з них. До речі, я ж зможу тоді дізнатися ще й їхні здібності. Треба буде потім якось спробувати.

     А троє кошмарів мене продовжували переслідувати, наче якісь скажені звіри, які побачили останню надію на життя. Через декілька секунд до них приєдналися ще декілька.

    Вони щось гарчали, перегукуючись між собою на своїй невідомій мові. Як би я хотів знати, що вони там собі горлають, щоб зрозуміти їх приблизні наміри. Хоча, які наміри можуть бути в тих, у кого майже нема розуму?

     Коли один з них спробував мене вкусити, я не витримав. Забіг за якийсь кут, щоб ніхто не бачив а потім почав повномасштабну атаку проти них. І в цей момент мені було плювати, чи слідкують за мною зараз.

    Одного я швидко змусив страждати від полум'я. Той загорлав на цей час вже від болю. Підняв голову догори і впав на землю, спробувавши якось загасити вогонь, який я інколи робив більше. Ну а що? Хай буде пам'ятати добре цей момент, якщо звісно доживе до нього.

    Інших трьох я теж вирішив підпалити, щоб менше втрачати часу. Деякі з них виявилися настільки тупими, що спочатку не здогадались, що їм треба робити. А коли впали на землю, було вже дуже запізно.

     Іншого я роздер голими зубами й кігтями. Останнього я поки що вирішив не вбивати. Притис до стіни завдяки лозам і спробував зазирнути до його свідомості.

     Зазвичай я робив так, коли хотів взяти якусь тварину або комаху під контроль - тобто не дуже часто, - але інколи й міг дивитися на спогади тієї тварини.

     ...Воно пахне домашнім теплом, а також чимось смачним. Навіває спокій, а також змушує легкий голод прокинутися знову. Він не знав, що це таке. Не знавя нащо воно існує. Але з'їсти він це хотів точно. Це тваринне бажання господарювати над чимось, вселяти в мале тіло страх було в ньому майже від самого народження. І зараз він знову підкорявся своїм бажанням, навіть не намагаючись якось сперечатися з ними.

      Що ж, сподіваюсь, що я ніколи не стану подібним. Не буду часто давати своїй другій іпостасі можливість проявляти себе та бути справжнім монстром.

     ...Перед його очами часто з'являються якісь кольори та нечіткі образи, які розгледіти серед усіх цих феєрверків завжди дуже важко. Він не може нормально розрізняти те, що бачить. Він може бачити лиш їх кольори. Щось тепліше й приємніше, щось гарячіше й небезпечніше. А щось настільки холодне, що до нього краще не наближатися, щоб не натрапити на якусь пастку чи щось подібне.

      Він ніколи не бачив, як виглядають подібні йому. Але часто чув їх важку ходу, хрипке дихання та інколи те, як вони тягнуть за собою хвіст, коли полювання вийшло не дуже хорошим.

      Йому завжди потрібно було покладатися на свій слух, нюх та відчуття. Дотики, будь то холодна шкіра його соплемінників чи вогка земля зранку завжди вели його до нових жертв. Слух завжди міг підказати, прийшов це ворог, чи хтось, кого тут не повинно було бути. А нюх підказував, коли треба тікати.

      Вони завжди відчували страх, якщо бачили чи відчували, що попереду є те, чого їм ніяк не здолати, і краще звалити.

     Він не знав точно, чи вони теж бачать та відчувають так само, як він - тобто бачать ніяк, а відчувають багато чого. Але він точно знав, що покладатися на своїх знайомих та друзів точно можна...

    Я «від'єднуюсь» від нього. Пару секунд мружусь, звикаючи знову до яскравого червоного світла довкола, а потім дивлюся на потвору, яка стала геть слабкою, доки була притиснута до стіни. Схоже, він та подібні йому стають слабкими, якщо довго не можуть рухатися.

     Але відпускати його я не збираюсь. Лиш сильніше стискаю лозами, доки його серце не перестає битися, а тіло вже ніколи не зможе поворухнутися.

     Ну ось і все. Тепер з цих декількох потвор вже ніхто не зможе ніколи й нікому якимось чином сказати чи натякнути, що в цьому світі є хтось чужий. Але, чи побачив мене зараз хтось інший?

     Озирнувся по сторонах, на декілька секунд затамувавши подих. Мозок вже підказував, кого я можу зараз побачити. Але ні. Нікого не було. Принаймні, я поки що не побачив. Сподіваюсь, що мене дійсно не побачив хтось з тих людей з дивними формами облич.

      Параноя десь усередині мене на якийсь час заспокоїлась.

..

 

..

 

..

 

..

 

..

— Ти диви! - Гаркнув хтось з більш розумних кошмарів, і підійшов до тіл, принюхуючись та озираючись інколи по сторонах, наче очікуючи якоїсь підстави. - Сьогодні точно з голоду не помремо!

    Я слідкував за ними, стоячи у своїй засідці. Зараз мені особливо нічого було робити, тому вирішив якийсь час слідкувати за місцевими. Це, по-перше, було цікаво, а по-друге, мені треба було більше дізнатися про тих, хто тут живе. Все ж, це можливо зможе мені допомогти потім якось вибратися. Бо хто його знає, може, хтось з них знає, як вибратися з цього світу не у вигляді кошмару.

    Так, я сподівався, що дійсно знайдеться потрібний мені кошмар, який би зміг видати подібну таємницю. Сподівався, що зможу завдяки потрібній інформації вибратися звідси нарешті. Бо відчуваю, що якщо ще трохи пробуду тут, параноя мене точно зіжре повністю, не давши в майбутньому можливості більш нормально мислити окрім того, що за мною повинен хоч хтось слідкувати, а потім спробувати ранити, або ще гірше - вбити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍