Кирило Легович - Імператор, Кирило Легович

Розділ восьмий 

 

Розділ восьмий 

 

Одвівчне бажання влади провокує насилля. Воно перетворює людей на звірів, особливо, коли трон знаходиться так близько. Тільки ця слабинка грає проти себе. Рано чи пізно, знайдеться той, хто переможе не насиллям, а розумом. Так ми й відрізняюємся від тварин, хоча досі живуть з мозком примата. 

 Володимир Девінський 

 

Ґранд добрався до поверху, де знаходився імператорський кабінет. Він зустрів охорону, яка стояла на варті й чекала подальших наказів. 

-Я, Ейшер Ґранд, наказую вам негайно покинути будівлю!  

-Ми не можемо цього зробити. У нас наказ! Мовив один із охоронців. 

-Мені байдуже, хто вам і що наказав! Покиньте всю будівлю зараз, або викличу копів і мені буде начхати на вас!  

  Кінець кінцем, охорона вибігла з будівлі. Ґранд стояв перед дверима і не знав чого там очікувати.  Та цікавість взяла гору над ним, і той, видихнувши, увійшов до кабінету.  

За столом вже сидів Шнайдер, дивлячись у вікно на нічний Хюман. 

-Краєвиди тут гарні, - першим почав Ґранд, підходячи до столу. 

-Дійсно, неймовірні!- розвертаючись обличчям до Ґранда мовив Шнайдер, закинувши свої ноги на стіл. 

-Ти вбив його,- дивлячись на мертве тіло Олександра мовив Ґранд, нахилившись, аби перевірити пульс. 

-Так-так-так! Але не я вбив його, а ми. «Орден» вбив Імператора, і тепер, ми можемо спокійно розпочати передачу влади до лорда Района.  

-Ти розумієш, що це неможливо! 

-Завдяки тобі, Ґранде, можливо. Ти станеш Прем’єр-міністром, - важко встаючи з крісла почав Шнайдер,- Зараз Імператором стане малолітній зелений принц, якого ми зможемо усунути від влади, поки ти є його регентом. Потім раптово династія зникає, а ти як Прем’єр-міністр, пропонуєш залишити  все так, як є, і береш владу у свої руки, запускаєш всіх наших у всі установи, і тоді, рано чи пізно, почнеться хаос, а перед усім цим, ти йдеш у відставку, на пенсію, та хоч на іншу роботу, але покидаєш пост Прем’єра. Так, Союз залишається без Імператора і без Прем’єра, але тепер «Орден Сонця» буде правити всім цим! 

-А що тоді зі мною? 

-Аяяя, - від болю в нозі нив Шнайдер.- Ти будеш отримувати від нас символічні подарунки. 

-І все? - незадоволено запитав Ґранд, зауваживши поранену ногу: “Олександре, ви билися в нерівних умовах... Нехай Всевишній вас прийме до свого раю.” 

-Так! 

-А моє місце в Раді, залишитися на якійсь посаді в уряді? 

-Лорд Район вирішив, що краще тобі буде піти після всього цього.  

Ґранд різко розширив очі від почутого. 

-Ти хоч розумієш, що той старий пердун каже, а?! Та йому сто сімдесят років, ба я навіть не знаю, чи живий він, чи просто ти  нами тут усіма маніпулюєш? 

-Якщо ти не віриш у лорда Района, то ти не будеш отримувати навіть того, що я тобі вище запропонував! 

 Шнайдер від болі знову сів і відвернувся до вікна. Ґранд помітив на столі шкіряні рукавиці та пістолет, яким було вчинено вбивство імператора. Він хутко надів на свою руку її і стиснув пістолет у своїй долоні. 

-Знаєш, Щнайдере, ти і весь твій «Орден» це просто  лайно, яке прирече бути ним вічно. На добраніч! 

 Ґранд стрельнув прямісінько в скроню Шнайдера. Його тіло провалилося в білому кріслі, яке було заляпане власною кров’ю. З правого боку голови по всьому обличчю протікала рікою темно-червона рідина. Ґранд надів на Щнайдра його ж рукавиці, а пістолет поклав у долоню, яка мляво висіла над підлогою.   

Пістолет впав, і через хвилину відчинилися двері з яких вийшов Ромул. 

-Пане Ґранде, що ви тут робите?- сонно запитав Ромул, йдучи прямісінько до столу. 

-Ваша високосте, я… 

 Ромул закричав, коли побачив свого  мертвого батька. Він побіг до нього з надією, що він живий. 

-Ґранде! Скажи що тут сталося! Чому батько мертвий, а якийсь мертвий чоловік сидить у кріслі мого Імператора!- зі сльозами на очах кричав Ромул до Ґранда, періодично дивлячись на мертві тіла. 

-Мене покликав Імператор. Це було приблизно пів години тому. І щойно я заходжу сюди, бачу цю картину, - невпевнено говорив генерал. 

 Ромул встав і підійшов до Ґранда. 

-Цей чоловік вбив мого батька?  

-Я думаю, що так. Мабуть, це був «Орден», їхній почерк: вбити когось, а потім, аби не було доказів, скоїти самогубство. 

 Ромул нічого не казав. Він кинувся головою на плече Ґранда, обіймаючи його зі сльозами, що котилися по щоках. 

-Мені шкода батька... 

-Ніхто не хотів, аби хтось так помер, - сильніше притискаючись до Ґрнада говорим Ромул. 

-Він казав, що коли з ним щось станеться, ми, особливо я, мушу не впадати у скорботу, адже вона ще дужче додасть болю. Батько хотів, аби ми його згадували лишень з посмішкою. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍