Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

“Так впевнено, мабуть, не брешуть?”— подумав Артур про себе. А може він себе переконував у цьому. 

— І ти мені, — вирішив додати, — Дуже сильно подобаєшся, маленька. 

Віра всміхнулася. І чому поруч з ним їй спокійно? Так частково доводиться грати, але…але й частково вона така, якою і є. Треба затриматися з ним якнайдовше, хтозна-коли буде ще така тиха гавань для її душі. 

— У тебе гарне помешкання, звідки це все? — питала озираючись.

— Я міг би наговорити тобі, що це все я сам здобув важкою працею і всяке таке, але це неправда. Це все спадок від мого батька. Він вбачав в житті єдиний сенс — гроші. 

Артур говорив, а Віра в душі всміхалася. Гроші — навколо них всі крутяться. Прикро, що ці папірці любили більше ніж Артура…і вона така ж. 

— Значить тобі пощастило, — відповіла тихо.

— Ну…я б так не сказав, — ледь всміхнувся до неї Артур, — ти колись познайомиш мене з собою? — знову питав Артур коли Віра вже зібралася в душ. Розвернулася, підійшла, всміхнулася, провівши долонею по його обличчю. 

— Колись, милий…але точно не сьогодні.

“Ще занадто рано знати хто я” — додала подумки. “Та й навряд чи тобі сподобається те, що ти дізнаєшся”.

###