Олена Гриб - Гра в чуже життя, Олена Гриб

Крезін не упустив жодної деталі. Коли він перейшов до передісторії появи Лін, Малдраб скривився і тихо пробурмотів:

– Чесний дурень.

Ельф припинив досліджувати імператорську перину і підійшов до правителя.

– Ага, тепер вона буде потерпілою стороною. – Він задумливо потер ніс. – Втім, Крезіна можна зрозуміти. Дівча все-таки йому допомогло.

– Це не заважало раднику будувати плани щодо неї. А тепер він їх вибовкує.

– Віві, ти ж сам йому наказав.

– Угум, як шукати винних, далеко йти не треба. І безпечно – себе ж не покараєш.

Лін була налаштована доброзичливо.

І скептично.

– Ви хоч розумієте, що хтось обов’язково проговориться? Зі слуг, охорона або лікарі. – Вона оглянула присутніх. – Чи ви самі.

– Молода пані, ваше запитання – це згода брати участь у порятунку імперії? І ви обіцяєте не тримати зла за заподіяні незручності, пов’язані з вашим… е-е-е… прибуттям сюди? – Крезін, як завжди, волів одразу розібратися з сумнівами.

– Уявімо, що я зараз почну… хм, поводитись нерозсудливо. – Лін пильно подивилася на радника. – Це якось поліпшить моє життя?

– Боюсь, ми будемо змушені… е-е-е… обмежити вашу свободу…

Договорити він не встиг. Марк безцеремонно відсунув Крезіна і спокійно продовжив:

– Я маю кілька варіантів подій. Перший: тобі погрожують розправою зі мною. Другий: той же, але в головній ролі – ти сама. І третій: зашморг ката, ніж у темному кутку, отрута – вибирай, що підходить.

– Марку, вибач, але це я знаю без підказок. Мені б хотілося почути офіційний варіант подій.

– Ну… Відверто кажучи, – раднику явно було незручно, – вони більш-менш ідентичні.

– Тоді навіщо міркувати про мої мотиви? Знаєте, – Лін зітхнула, – мене це все вже дістало… Я згодна зобразити принцесу. Так, як захочу.

Імператор невдоволено подивився на неї.

– Ми підходимо до умов договору? – видав неприязно. – Ось мої вимоги, і вони не обговорюються: ти маєш вигляд принцеси, поводишся як принцеса, тримаєш рот на замку і…

– Ваша… Високість чи Величність? Вічно плутаю.

– До мене ти повинна звертатися «тату». – Малдраб скрививсь, немов хлебнувши оцту. – Раджу починати тренуватися прямо зараз.

– Гаразд, «тату», – мало яка донька могла вкласти в просте, на перший погляд, слово, стільки сенсу. – Я не проговорюсь, якщо ви мали на увазі це. Але, «тату», мені дійсно треба поводитися як ваша дочка?

– Та як ти смієш! Підла…

– Почекай, Малдрабе, дівчинка має рацію, – ельф попередив лайку, готову зірватися з уст правителя. – Ти сам назвав її останньою надією, пам’ятаєш?

– Ніхто не сміє брудними натяками паплюжити ім’я моєї доньки!

– Я думаю, наша гостя нікого не хотіла образити, чи не так? – Дісон запитально обернувся до Лін.

– Які всі нервові! Я лише намагалася сказати, що повністю скопіювати принцесу не зможу, то чи не простіше пустити чутку, ніби в зв’язку з майбутніми подіями його дочка вирішила кардинально змінитися. Марк розповідав, що Марго… вибачте, забула повне ім’я, періодично змінює спосіб життя, стиль одягу, навіть поведінку, а тут такі події – паломництво, весілля, об’єднання… Причина поважна. Ніхто не здивується. Крім того, мене вже бачили безліч людей.

– Ваша Величносте, я вважаю, молода пані має рацію. – Крезін дивився шанобливо. – Ми ще доопрацюємо легенду, – додав він, бачачи, що імператор готовий вибухнути гнівною тирадою.

– Я йду. Робіть що хочете!

Малдраб попрямував до дверей, але його зупинили слова Лін.

– Зачекайте! – Вона незграбно зістрибнула з ліжка і підійшла до Його Величності. – Ви образились? Я ж дійсно не хотіла сказати нічого поганого про вашу доньку. Я її навіть не бачила!

– Та дайте мені спокій! – Імператор прорвався до дверей і з силою їх зачинив.

Лін повернулася до Марка, Крезіна і Дісона. По суті, вона повністю наполягла на своєму, але задоволення це не принесло. Хотілося залишитись на самоті, обміркувати все і просто відпочити. Схоже, дівчина починала вірити, що не зійшла з розуму. І ще, здається, прийшла пора обіду.

– Як тут щодо їжі? – Волосся на мить злетіло, відкриваючи сережки.

– Підемо. – Дісон посміхнувся. – Тільки вуха прикрий, а то наша репутація полетить гномам у топку.

– Куди? – спантеличено перепитала Лін.

Ельф легенько підштовхнув її до виходу:

– Потім розповім. О, тобі треба дізнатися дуже багато нового…

– Тут є бібліотека? – перебила вона, трохи ображена поблажливим тоном.

– Ще б пак.

– Тоді не турбуйтеся, сама розберусь.

Дісон глянув на неї, як на… принцесу:

– Дівчинко, ти розумієш нас тому, що так побажав Малдраб.

– А ви мене як розумієте?

Навколишній світ реальний? Чудово, пограємо в життя. У чуже життя, як це не прикро.

***

Імператорська бібліотека не йшла ні в яке порівняння з бібліотекою… якою?! На жаль, брак часу завадив Лін повністю зануритись у світ книг. Історія, географія, релігія, мистецтво – вона вибирала найнеобхідніші теми. Кілька днів на вивчення нового світу – це так мало! Крім того, були постійні розмови з Крезіном або Дісоном про політику, владу, силу і тих, хто втілював їх в імперії.

Малдраб Четвертий в полі зору не з’являвся ні разу.

Дівчину поселили в кімнаті принцеси, що розмірами і оздобленням не поступалася імператорській опочивальні. На питання про теперішнє місцеперебування Маргалінайї прийшла настільки ухильна відповідь, що її ввічливіше було б замінити звичайним: «Не твоя справа».

На щастя, принцеса змінювала слуг як рукавички, тому колишні служниці не здивувалися відставці. Щоправда, кравець, якому надійшло замовлення на новий гардероб, був трохи шокований, однак тугий гаманець із золотими монетами швидко повернув йому душевну рівновагу. А повідомлення про те, що одяг потрібен через добу, знову змусило його схопитися за голову.