Іван Керницький - Король стрільців

кайзерка — булочка

капувати — зрозуміти

каценшпрунґ (нім.) — недалечко

кіблювати — сидіти в тюрмі

клявіс — тюремний сторож

кляво є! — знаменито!

комісьняк — чорний хліб (в армії)

кнайпа — корчма

коса — ніж

лахудра — жебрак, ледащо

лепета — голова

майстер Копитко — швець

майхер — ніж

мати мойра — боятися

мікрус — дитина

міхалок — мішок

моровий — відважний

на вар'ята — здуру, ненасправжки

назіхер — насправді

на світ вийти — на волю

на фест — зовсім певно

нєшпори (пол.) — Вечірня

облітаний — досвідчений

парканик — ковнірець

паталашити — псувати гру

пацалиха — кумедія, чудасія

пех — невдача

під хайром — божитися (з жид.)

побудка (пол.) — підйом, вставання

поківаний — недотепа

помпієри — пожежники

посмітюхи — тюремна прислуга (з в’язнів)

прецлі — бублики (солені)

прифалює — прийде

пришлюсувати — долучити

путня хмелю — кухоль пива

пуцнути — вдарити

пшодовнік (пол.) — підстаршина поліції

п’яний в шток — дуже п’яний

рандка — стріча закоханих

салятирка — миска, полумисок

сиґнатурка — дзвінок (в костелі)

скок — напад, грабунок

спацькати — змарнувати

спренжистий (пол.) — меткий

універок — університет

фавль — штрафний (у футболю)

файрант (нім.) — кінець праці

фасувати — одержувати

фатерко — батько

фаціята — обличчя

фраєр — наївна людина або також модник

хатрак — поліційний аґент

хірус — п'яниця

цибуля — годинник

цинк — знак, відомість

цувакс (нім.) — новик

цьмаґа — горілка

цюпа — арешт, тюрма

шалабойдик — чарка

швімки — купальні штанці

шимон — сторож кам’яниці

шкарп — залізничий насип

шкраби — черевики

шлюсрок (нім.) — сурдут

шнельцуґ (нім.) — скорий поїзд

шніт — склянка пива

шпіцель — аґент, донощик

штаєрок — танець

штимувати — згоджуватись

шустаки — дрібні гроші

----------------------------------------------

Друкується за виданням:

Будні і неділя. — Нью-Йорк: Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово», 1973

----------------------------------------------

Кожна вільна від служби неділя була для стрілочника Петра Канюки великим святом. З самого ранку він уперто та послідовно ваксував свої черевики, попльовував і далі ваксував, щоб світилися «на ґлянца». Потім приодягався в «цивільне», мастив вуси помадою, підпирав бороду штивним комірцем, розпинав на грудях краватку з головатою шпилькою і йшов до св. Юра на «Десятку».

На Святоюрській горі було гамірно й багатолюдно. Мов хмара сніжних метеликів, як весняний розспіваний дощ, немов червінці з розпростертої жмені — гомінко та дзвінко висипалась під Собор шкільна дітвора з ранішнього Богослуження. Дівчатка в білих сукеночках, з косичками обабіч голови, побравшись за руки, бігли кудись навмання, багато сміялись, пищали й щебетали, ніби не помічаючи хлопчиків, а завжди крадькома зиркаючи за ними, і було в цьому трохи невинної дитячої пустоти, а трішки вічної, як світ, жіночої кокетливости.

Але шибені хлопчиська в куценьких штруксових штанятах, з обсмаленими литками, похожими на сірнички, дивились не у бік дівчаток! Щоб не гаяти марно часу, зараз же за церковною брамою поділилися на дві команди, посортувались — хто іде «на поміч», хто «на крило», а хто в атаку, — і пустили на повний хід м’яча, що глухо бебехав об кам’яні груди подвір’я. А котрому не повезло допасти м’яча, той копав