Джоан Роулінг - Убивчий білий, Джоан Роулінг

— Та вочевидь,— мовив Страйк, згадавши, як Чизвелл казав, що Джиммі після першої спроби повернувся і просив меншу суму,— ваш чоловік сказав, що йому заплатили тільки за одну шибеницю, а друга загубилася десь по дорозі?

— Так,— знизала плечима Кінвара.— Тоді Джиммі попросив двадцять тисяч.

— Що ви подумали про вимогу Джиммі, коли він уперше прийшов просити гроші? — спитав Страйк.

Робін не знала, чи їй не здалося, але Кінвара ніби почервоніла. Може, то через віскі.

— Ну, я його зрозуміла, якщо хочете правди. Я зрозуміла, чому він вважає, що має на це право. Половина прибутків з шибениці, належали братам Найтам. Така була домовленість за життя Джека О’Кента, але Джаспер уважав, що Джиммі не може вимагати грошей за вкрадену шибеницю, ще й зважаючи, що Джаспер їх у себе зберігав і ніс усі витрати на перевезення і все таке... він і сказав, що Джиммі може до нього хоч позиватися, якщо бажає. Не любив він Джиммі.

— Гадаю, вони таки мали різні політичні вподобання,— відповів Страйк.

Кінвара криво посміхнулася.

— Та ні, тут справа особиста. Ви не чули про Джиммі й Іззі? Ні... напевно, Тіґан тоді була ще надто мала. О, та воно всього один раз сталося,— додала вона, видно, вирішивши, що Страйка ця новина шокувала,— але Джасперу того вистачило. Такий тип, як Джиммі Найт, позбавив цноти його дорогоцінну донечку, самі розумієте... Але навіть якби Джаспер хотів, то не зміг би заплатити Джиммі,— провадила вона.— Він уже все витратив. Трохи перекрив наші борги, полагодив дах у стайні. Я й гадки не мала,— додала вона, ніби захищаючись від невисловленої критики,— що між Джаспером і Джеком О’Кентом було укладено угоду, поки Джиммі мені не розповів про неї того вечора. Джаспер мені казав, що шибениці належали йому одному, і я повірила. Як я могла не повірити? Він же був моїм чоловіком.

Вона знову встала і пішла до столу з напоями, а лабрадор, бажаючи погрітися, причалапав з кутка, обійшов отоманку і влігся біля вогню, який тепер аж гудів. За ним подрібцював норфолкський тер’єр і почав гарчати на Страйка і Робін, аж поки Кінвара сердито не крикнула:

— Раттенбері, цить!

— Я хотів поставити вам ще кілька питань,— мовив Страйк.— І Io-перше, чи був пароль на телефоні вашого чоловіка?

— Аякже,— відповіла Кінвара.— Він дуже дбав про безпеку.

— Тобто свій пароль він казав небагатьом?

— Він його навіть мені не казав,— відповіла Кінвара.— А чого ви питаєте?

Проігнорувавши питання, Страйк провадив:

— Ваш пасинок тепер називає іншу причину, яка спонукала ного приїхати сюди до вас того ранку, коли помер ваш чоловік.

— Та ви що? І яка в нього тепер історія?

— Він мав не дати вам продати кольє, яким родина володіла протягом...

— Вийшов чистенький, га? — перебила Кінвара, розвертаючись до них з новою порцією віскі в руці. Довгі руді коси сплуталися від нічного вітру, щоки пашіли — вона здавалася якоюсь відчайдушною, ще й куртку забула запнути, й у викоті чорної нічної сорочки стало видно пишний бюст. Кінвара знову гепнулася на диван.— Так, він хотів завадити мені втекти з кольє, на яке, до речі, я маю повне право. Воно моє згідно з заповітом. Джаспер міг би й обережніше складати свою останню волю, якщо так не хотів, щоб воно потрапило до мене, правда ж?

Робін пригадала, як Кінвара плакала, коли вони були в цій кімнаті, як її було шкода, хоча загалом Кінвара справила неприємне враження. Тепер вона була геть не схожа на вбиту горем удову, але (подумала Робін) то, мабуть, через алкоголь і через шок, що на її землю пробралися непрохані гості.

— Отже, ви підтримуєте версію Рафаеля — що він приїхав сюди, аби завадити вам утекти з кольє?

— А ви йому вірите?

— Та не дуже,— відповів Страйк.— Ні.

— Чому ні?

— Якось воно фальшиво,— сказав Страйк.— Я не думаю, що того ранку ваш чоловік був у стані пригадати, що записав у заповіт, а що ні.

— Він був цілком у змозі подзвонити мені й почати розпитувати, чи дійсно я від нього йду,— відповіла Кінвара.

— Ви йому сказали, що хочете продати кольє?

— Не такими словами, ні. Я сказала, що піду, щойно знайду, де влаштувати себе і коней. Він, мабуть, замислився про те, як я це облаштую, адже власних грошей я не маю, і згадав про кольє.

— Отже, Рафаель приїхав аж сюди з чистого відчуття обов’язку перед батьком, який не лишив йому нічого?

Кінвара кинула на Страйка довгий пронизливий погляд над склянкою віскі, а тоді звернулася до Робін:

— А киньте ще полінце у вогонь.

Робін відзначила відсутність «будь ласка», але зробила, як просили. Норфолкський тер’єр, який тепер лежав поруч зі сплячим лабрадором на килимку біля коминка, гарчав на неї, поки Робін не сіла знову.

— Він справді приїхав і спробував мені завадити, але не заради Джаспера, Фіззі чи Флопсі... гадаю,— агресивно кинула вона в бік Робін, ви вже всі родинні прізвиська знаєте? Мабуть, досхочу з них насміялися, поки працювали з Іззі?

— Е-е...

— Ой, та не прикидайтеся,— бридким голосом провадила Кінвара,— все ви чули. Мене називають «Тінкі Друга», чи як там? А Рафаеля позаочі Іззі, Фіззі й Торкіль називають Срафаель. Знали про це?

— Ні,— відповіла Робін, на яку Кінвара все дивилася сердитими очима.

— Дуже мило, так? А мама Рафаеля у них Косатка, бо носить чорне й біле. Хай там що... знаєш, що Косатка зробила, коли зрозуміла, що Джаспер з нею не побереться? — спитала Кінвара, тепер уже геть червона.

Робін похитала головою.

— Вона віднесла знамените кольє чоловікові, який став її наступний коханцем, а він був торговець діамантами, і на її прохання він вийняв найкоштовніші камені й замінив їх на фіаніти. То штучні діаманти,— пояснила Кінвара на той раз, якщо Страйк і Робін не зрозуміли.— Джаспер гадки не мав, що вона зробила, і я теж нічого не знала. Мабуть, Орнелла добряче сміялася щоразу, коли мене в тому кольє фотографували і я думала, що вдягнула на себе діамантів на сто тисяч фунтів... Хай там що, коли мій любий пасинок дізнався, що я йду від його батька, і почув від мене, що я матиму досить грошей, щоб купити землю для коней, він уторопав, що я покажу кольє оцінникам.