Таша Клим - Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим

— У Лос-Анджелесі ти маєш хлопця?

Це питання було для мене несподіванкою, через що я з подивом поглянула на Джейка. На його обличчі замість усмішки з'явилася тінь напруги, а я не могла зрозуміти, чому він це взагалі запитав.

— Ні, звісно, ні, — квапливо відповіла я, підсуваючись ближче.

Після моїх слів Джейкоб видихнув, як мені здалося, з полегшенням. Чому він узагалі подумав, що я можу бути з ним, маючи хлопця вдома? І чому Джейк усе ще виглядав напруженим?

— Тоді скажи, чому я? — продовжив він, понизивши голос майже до шепоту. — Чому не хтось інший? Наприклад, Сем чи Джон. Що тобі сподобалося в мені?

Від кількості питань та особливо їхнього характеру, я трохи розгубилася й мимоволі відхилилася.

— Мені не подобається Сем чи Джон. Мені подобаєшся ти, — на одному подиху промовила я.

— Чому?

— Не знаю, просто ти... — на мить я зам'ялася, підбираючи слова. — Ти… Ти милий і дбайливий, — невпевнено почала я. — Твої очі здаються щирими, а ще вони такі гарні, адже карі — це мої улюблені. Мені подобається твій сміх і коли ти мене обіймаєш. І... — Я закусила нижню губу, відчуваючи, як на щоках з'являється рум'янець від одної лише думки, що хотіла сказати. Поступово переходячи на шепіт, я продовжила: — Мені подобаються почуття, які ти викликаєш у мені під час близькості. Подобаються твої дотики…

Останнє слово пролунало так тихо, що я не була певна, чи почув Джейкоб. Жар від збентеження почав поширюватися по всьому тілу, а може, це сонце так зігрівало. Не знаю, що це було, але я більше не змогла нічого сказати.

— Я… — хрипко озвався Джейк і запнувся, проковтнувши, ніби в його горлі сиділа грудка. — Ти недавно сказала мені, що не вмієш гарно говорити. Але знаєш, ці слова дуже дорогі і важливі для мене. І вони гарні.

— Раніше в мене не виходило, — зніяковівши ще сильніше, пробурмотіла я й опустила погляд.

— Значить, це була не та людина, — заперечив Джейк і торкнувся мого підборіддя, щоб подивитися в обличчя. — До речі, я в лінзах, але вони безбарвні.

Сказане одночасно відволікло мене й зацікавило, від чого я пильно вдивилась у його очі.

— Неймовірно. Ніколи б не помітила, не скажи ти мені.

— Коли лінзи набридають, я ношу окуляри. Власне, відсотків сімдесят часу я в окулярах, — додав Джейкоб, спостерігаючи за моєю реакцією.

Це звучало дуже привабливо, а картинка, що моментально виникла в голові, і зовсім здалася мені досить сексуальною.

— Значить, окуляри, — сказала я, скинувши ліву брову.

Джейк розімкнув губи й мені здалося, що я вловила його тихе зітхання.

— Солодка, що за фантазії, — промуркотів він. — Я не був певен, чи варто говорити, але зараз пошкодував, що не зробив цього раніше. І взагалі, слід було прихопити із собою одну пару. Кому потрібні ці лінзи, тепер носитиму тільки окуляри.

Джейкоб жартував із мене, але це не було схоже на наші колишні жарти. Інший, більш інтимний підтекст викликав сміх і водночас рум'янець.

— У тебе поганий зір? Тому ти носиш лінзи? — продовжила я питати, щоб менше думати та уявляти.

У відповідь він лише кивнув, не припиняючи грайливо усміхатися.

— Хіба твої очі не втомились від них за стільки днів? Може, краще зняти? — не вгавала я.

— Якщо зніму лінзи, то переді мною ти будеш розмитою, чого мені зовсім не хочеться. Солодка, ти надто прекрасна, щоб я хвилювався про комфорт своїх очей.

— А вночі? Ти був у них?

Питання ще більше розвеселили Джейка, що він аж відкинувся на спину й тихо засміявся.

— Так, я був у лінзах, бо вранці хотів бачити тебе, а не розмиту пляму. Повернувшись до табору, я їх зняв, закапав очі, а трохи пізніше вдягнув. Еріко, не варто про мене так хвилюватися. Добре?

І знову те, що він говорив, було милим. Я всміхнулася і схилилася до нього.

— Лінзи це чи ні, але очі в тебе гарні. Мені здається, що ти не чистокровний американець, тому в тебе така приваблива зовнішність, — на останній фразі мені стало ніяково, але інтерес узяв верх, змушуючи промовити це вголос.

Простягнувши руку, Джейкоб погладив мене по щоці.

— Ти маєш рацію, від американця в мене тільки громадянство. Вгадаєш яке в мене коріння?

— А ти не сміятимешся? — спитала я у відповідь, закусивши нижню губу.

Джейк похитав головою і знову всміхнувся.

— У тобі однозначно тече італійська кров, я певна.

— Вгадала на п'ятдесят відсотків, — схвально киваючи, сказав він. — Моя мама — італійка. А друга половина?

Джейкоб із цікавістю спостерігав за мною, а я ж гадки не мала, ким там міг бути його батько. Прізвище Меткліф точно не було італійським, але Джейк говорив, що не американець. Мені не хотілося зганьбитися, тому я знизала плечима й зізналася:

— Якщо чесно, не маю уявлення.

— У мене англо-італійське походження, — сказав він, втамувавши мій інтерес. — Але батьки народилися в Штатах.