Кейт Мосс - Лабіринт

Знову-таки кутиком очей Еліс помітила збоку сходи, що вели до найновішої частини кладовища. За ними були ворота.

Раптом поліціянт поклав свою руку на її.

— Maintenant, Dr. Tanner...[147]

Еліс кинулася уперед, неначе спринтер, неабияк здивувавши поліціянтів. Вони зреагували повільно. Коли пролунав їхній крик, вона була уже за цвинтарною брамою, на Англійській дорозі.

Машина, що підіймалася вверх пагорбом, різко загальмувала. Проте Еліс не зупинилася. Вона перестрибнула через дерев’яну огорожу ферми й побігла виноградником, спотикаючись на перекопаній землі. Еліс відчувала, що чоловіки наздоганяють її, вони були в неї за спиною. Кров стукала у вухах, мускули її ніг були напружені, мов струни фортепіано, але Еліс без упину бігла далі.

У кінці поля був паркан із щільно переплетеного дроту, надто високий, щоб перестрибнути. Еліс запанікувала, але раптом збоку побачила діру. Впавши на землю, вона пролізла під загорожею на животі, відчуваючи, як гострі камінці впиваються в її долоні й коліна. Коли Еліс уже майже пролізла, розірвані дроти зачепилися за її жакет, тримаючи так само міцно, як павук тримає муху в своїх тенетах. Вона подалася вперед і з надлюдськими зусиллями вирвалася, залишивши на загорожі клапті блакитної джинсової тканини.

Еліс опинилася в городі, захаращеному рядами високих бамбукових підпор для баклажанів, кабачків та високорослих бобів. Низько опустивши голову, Еліс петляла між ділянками, направляючись до сховку в службових спорудах. Величезний мастиф на металевому ланцюгу, несамовито гавкаючи та клацаючи грізними щелепами, кинувся на Еліс, коли вона завернула за ріг. Дівчина ледве стримала зойк і відстрибнула.

Головний вхід до ферми сполучався одразу ж із головною пожвавленою вулицею на обніжжі пагорба. Діставшись тротуару, Еліс дозволила собі глянути через плече. За спиною не було анікогісінько. Чоловіки припинили її переслідувати.

Еліс поклала руки на коліна і зігнулася навпіл, важко дихаючи від напруги та водночас полегшення, чекаючи, поки перестануть тремтіти руки й ноги, хоча мозок уже почав працювати.

Ну й що ти збираєшся робити? Чоловіки повернуться до готелю і чекатимуть там. Тепер вона не може повернутися назад. Еліс поклала руку до кишені й з полегкістю відчула, що вона таки не загубила ключа, тікаючи з кладовища. Її рюкзак був запхнений під переднім сидінням авта.

«Ти маєш зателефонувати Нубелю», — сказала вона собі.

Еліс згадала, що папірець із номером телефона Нубеля лежить теж у рюкзаку, разом з іншими речами. Вона оглянула себе. Джинси були всі у багні й подерті на колінах. Вона мала тепер повернутися до авта і молитися, щоб переслідувачі не чатували на неї там.

Еліс швидко крокувала вулицею Барбакан, опускаючи голову щоразу, як проїжджала машина. Вона пройшла повз церкву, потім скоротила шлях повернувши на маленьку вуличку праворуч, що називалася вулицею Ля-Ґаффе.

Хто послав їх?

Еліс ішла дуже швидко, намагаючись триматися в затінку. Важко було сказати, де тут закінчувався один будинок і починався інший. Раптом вона відчула поколювання у потилиці. Зупинившись, дівчина глянула праворуч на гарненький будинок із жовтими стінами, сподіваючись побачити когось у дверях, хто б спостерігав за нею. Але двері були щільно зачинені й віконниці також закрито. Постоявши хвильку, Еліс рушила далі.

Чи, може, не варто їхати до Шартра?

У всякому випадку Еліс розуміла, що справжнє, а не уявне підтвердження того, що вона в небезпеці, тільки посилило її рішучість. Чим більше вона думала, тим дужче впевнювалася, що за цим усім стоїть Оті. Він досі вірив, що вона викрала каблучку. Було ясно: він рішуче налаштований повернути її.

Треба зателефонувати Нубелю!

Еліс знову злегковажила свою власну пораду, бо інспектор так нічого й не вдіяв. Поліціянт Бйо був мертвим, Шелаг зникла. Краще вже не покладатися ні на кого, опріч самої себе.

Еліс підійшла до сходів, що з’єднували вулицю Тріваль із задньою частиною автостоянки, розважливо міркуючи, що коли псевдополіціянти і чекають на неї, то, швидше за все, біля головного входу.

Сходи були звивистими, і по цей бік височіла стіна, що не давала їй змоги роздивитися територію, зате відкривала гарний краєвид усім, хто дивився зверху. Якщо переслідувачі там, то вона дізнається про це занадто пізно.

Є лишень один спосіб перевірити.

Еліс глибоко вдихнула і вибігла сходами нагору, ноги тримали її тільки тому, що венами циркулювала неймовірна кількість адреналіну. Наверху вона призупинилась і роззирнулася навколо. На стоянці було кілька автобусів та машин, але людей було дуже мало.