Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

class="book">— Атавхаї! Це я, Багукхан. Ми з Ніком заходимо до тебе, тому поводься добре, — прокричав Хранитель, перед тим як зайти до зали.

Зайшовши в клас, вони побачили моторошну сцену хаосу. Столи були розбиті та розкидані, частина з них була повалена біля протилежної стіни у вигляді барикад, які закривали вхід в підсобне приміщення, де сховався демон.

— Іди сюди, здоровий, червоний психу, — посміхаючись, сказав Багукхан, закривши за собою вхідні двері і розглядаючи поле битви. — Давай швидше вилазь з своєї фортеці.

Барикада зі столів заворушилася і з гуркотом в ній утворився прохід. В клас вийшов Атавхаї злий, з палаючими очима.

— Ну, і чого ти розійшовся? — спокійно запитав Хранитель, сідаючи на один з вцілілих стільців.

— Та ти чув, в чому мене звинувачує цей щур Дорінг? Він стверджує, що це я організував замах на Фенстела, — прогарчав демон.

— Ну, чув. Ти ж знаєш, що Дорінг сволота і при будь-якій зручній нагоді паскудить магам. І що, варто було через це психувати?

— Так вони зібралися мене тягнути в підвали замку на допит з тортурами, — обурився Атавхаї.

— Ну, дурні. Що з них візьмеш? Ти повинен бути спокійнішим і розумнішим. А ти влаштував тут поле битви. Гаразд. Треба зараз вирішити, як спокійно розібратися в ситуації. А вона не проста. Ти дійсно єдиний сильний Некромант в Тротсі. Ти впевнений, що ніхто із твоїх учнів не зміг би підняти мерців і відправити здійснити замах?

— Та навряд. Кілька могли б підняти парочку мерців і змусити їх нападати, але так, щоб майстерно відбиватися від офіцерів варти, вкласти десяток, це точно їм не під силу. Хіба що якийсь сильніший Некромант їх міг за всі ці роки навчити більше, ніж я. Але я б швидше подумав про Некромантів Темних. Тим більше що Гуру попереджав, що вони затівають недобре.

— Може бути й Темні. Але дуже незграбно все це зроблено. Вони б тихо отруїли Фенстела або найняли таємного вбивцю. А так відкрито використати темну магію. Як на мене, занадто просто і безглуздо для них. Гаразд, то поки не наша турбота. Нам треба вирішити, як з тебе всі підозри зняти. Ти що робив останні два-три дні?

— Та нічого особливого. Тут був увесь час. Замовлень не було. З Касталатусом займався. Хороший малий. Ось з нього вийде гарний Некромант.

— Не відволікайся. Добре, що був тут. Я ось що пропоную. Ці два придурки все одно не відстануть від тебе, поки не переконаються, що ти не маєш відношення до замаху. І головне, переконати Дорінга. Тан вже, я думаю, й сам зрозумів, що погарячкував. Давай зробимо так. Я тобі зараз поставлю блок на спогади, залишивши тільки останні три дні. Не переживай, потім зніму. Нехай Дорінг, на очах у принца, покопається у тебе в голові та переконається у твоїй невинності. Не сперечайся. Я знаю, що неприємно. Але так буде краще для всіх.

— Добре, — важко погодився демон. — Ти ж знаєш, як я ненавиджу, коли копаються у мене в голові. Я навіть Ліні не дозволяв. Правда, це її все рівно не зупиняло.

— Ну, от і добре! Давай сідай на підлогу переді мною, головне, заспокойся та розслабся.

Демон сів на підлогу перед Хранителем, але той все одно не діставав до голови Атавхаї.

— От же здоровило величезне. І за що мені, старому, таке покарання? — посміхаючись, зачепив демона Багукхан і поліз на стілець. Тільки так йому насилу вдалося дотягнутися до голови Атавхаї.

Нік сидів навпроти, ледве стримуючи сміх від такої картини. Хранитель поклав руки на голову велетню і закрив очі. Голова демона сіпнулася, як від удару струмом. Він скривив страшну гримасу, але втримався й не зробив зайвих рухів. Нік зрозумів, що для нього це була неприємна, болюча процедура. Через кілька хвилин Хранитель промовив якесь заклинання і розплющив очі. Робота далася йому не легко. Він насилу зліз зі стільця, а по щоках текли струмки поту.

— Вставай, Атавхаї. Розлігся тут, — Хранитель легко поплескав демона по плечу, приводячи того до тями. — Робив швидко, тому було неприємно. Коли буду знімати, то зроблю акуратніше. Гаразд, ти приводь себе до ладу, а ми з Ніком підемо поговоримо з двома психами з палацу.

Нік піднявся та пішов слідом за Хранителем. Він не розумів, навіщо він взагалі тут та навіщо його тягає за собою Багукхан. Але сперечатися і ставити зайві питання не став. У коридорі повисла напружена тиша. Скрип дверей змусив здригнутися всіх солдатів в коридорі. Але, побачивши, хто виходить з дверей, вони трохи розслабилися. Тан і Дорінг з нетерпінням чекали їх на майданчику і відразу кинулися назустріч, ледь почули їх кроки.

— Ну що, ви змогли його заспокоїти? — першим запитав принц.

— Так, трохи заспокоїли, — відповів Багукхан. — Я поговорив з ним. Як я і казав, він не має до замаху ніякого відношення. Зрозуміло, що заарештувати себе і допитати у в’язниці він себе не дасть. Я придумав, як саме довести невинність Атавхаї. Але спочатку, принце Тане, відповідай мені. Ти довіряєш Магістру Дорінгу?

— Що за питання? — здивувався Тан. — До чого це зараз?

— Відповідай! — суворо сказав Хранитель.

— Так. Безумовно, довіряю.

— Добре. Магістр Дорінг один з кращих магів впливу і може без особливих зусиль прочитати думки професора Атавхаї. Ми домовилися з професором про те, що він дозволить Магістру Дорінгу прочитати його думки та подивитися, що він робив останні дні. Для того щоб ви переконалися в його невинності. Вас влаштує така перевірка?

Тан глянув на Магістра Дорінга, чекаючи