Стівен Кінг - Протистояння. Том 2

Ллойд мовчки почервонів і нічого не сказав, хоча жінка все одно була або ненормальна, або накачана чимось по саме нікуди.

— Дай Ллойдові руку, люба, — мовив темний чоловік.

Наче робот, Надін простягла руку. Її очі й далі байдуже дивилися в якусь точку над плечем Ллойда.

«Боже, який кошмар», — подумав Ллойд. Попри холод від кондиціонера, його тіло вкрив легкий піт.

— Дуж’приємно, — сказав він і потис м’яке тепле м’ясо її руки.

Після того Ллойду довелося подолати потужне бажання витерти руку об штани. Рука Надін так і продовжила обм’якло висіти в повітрі.

— Можеш покласти руку, кохана, — сказав Флеґґ. Надін знову поклала руку на коліна, і там рука почала звиватися й викручуватися. Ллойд із чимось на зразок жаху зрозумів, що вона мастурбує.

— Моя дружина неповносправна, — гигикнувши, сказав Флеґґ. — І вона, як то кажуть, при надії. Привітай мене, Ллойде. Я буду татом, — і знову це гигикання; неначе щури тихими швидкими лапами пробігли за старою стіною.

— Вітаю, — промовив Ллойд синіми, немов не своїми губами.

— Ми можемо обговорювати при Надін наші секретики, правда, люба моя? Вона мовчатиме, як могила, хе-хе. Що в Індіан-Спрінгс?

Ллойд зморгнув і спробував перемкнути передачу в голові, почуваючись голим і беззахисним.

— Добре, — нарешті спромігся вимовити Ллойд.

— Добре, кажеш? — темний чоловік нахилився до нього, і на мить Ллойдові здалося, що той зараз відкриє рота і відкусить йому голову, як цукерку. Він відсахнувся. — Я б не назвав це точним аналізом ситуації, Ллойде.

— Є деякі інші речі…

— Коли я захочу поговорити про інші речі, то я і спитаю про інші речі, — Флеґґ підвищив голос, який уже неприємно наближався до крику. Ллойд ніколи ще не бачив таких радикальних змін настрою, і це його надзвичайно злякало. — Просто зараз я хочу почути доповідь про стан справ в Індіан-Спрінгс — і краще б ти, Ллойде, мені доповів: для тебе ж краще!

— Добре, — пробелькотів Ллойд. — Гаразд.

Він витяг із кишені блокнот — і наступні півгодини вони говорили про Індіан-Спрінгс, про літаки Національної гвардії та ракети «сорокопуд». Флеґґ знову почав добрішати, хоча з ним важко було вгадати — і взагалі, маючи справу з Ходаком, не можна уявити нічого гіршого, як сприймати щось як належне.

— Як ти гадаєш, вони можуть полетіли до Боулдера за два тижні? — спитав він. — Наприклад… орієнтовно першого жовтня?

— Карл може, напевне, — з сумнівом промовив Ллойд. — Щодо решти двох не знаю.

— Я хочу, щоб вони були готові, — пробурмотів Флеґґ. Він підвівся з місця і став ходити кімнатою. — Хочу, щоб ці люди ховалися по своїх норах до весни. Хочу вдарити по них уночі, коли вони спатимуть. Пройтися містом з кінця в кінець. Хочу, щоб там було, як у Гамбурґу чи Дрездені у Другу світову.

Він подивився на Ллойда — і його обличчя було бліде, як пергамент, а темні очі горіли на ньому власним шаленим вогнем. Його посмішка була схожа на ятаган.

— Навчимо їх засилати шпигунів. Навесні вони вже мешкатимуть у печерах. А потім ми туди підемо і влаштуємо кабаняче полювання. Навчимо їх засилати шпигунів.

Ллойд нарешті отямився.

— Третій шпигун…

— Ми знайдемо його, Ллойде. Не хвилюйся. Зловимо це падло.

Його посмішка повернулася, темна й чарівна. Проте Ллойд устиг помітити мить розгубленості й страху перед тим, як вона з’явилась. А вже страху він на обличчі Флеґґа побачити ніяк не очікував.

— Здається, ми знаємо, хто він, — тихо сказав Ллойд.

Флеґґ у той момент крутив у руках нефритову статуетку, роздивлявся її. Тепер його рука завмерла. Він застиг на місці, й особлива зосередженість поволі з’явилася на його обличчі. Уперше Кросс подивилася в інший бік: спочатку ковзнула очима в бік Флеґґа, а потім швидко відвела погляд. У пентхаусі немов стало задушливо.

— Що? Що ти сказав?

— Третій шпигун…

— Ні, — з раптовою рішучістю сказав Флеґґ. — Ні. Ти кидаєшся на тінь, Ллойде.

— Якщо я правильно зрозумів, він друг такого собі Ніка Андроса.

Статуетка випала з рук Флеґґа і розбилася. За мить Ллойда було піднято за барки зі стільця. Флеґґ так швидко перескочив через усю кімнату, що Ллойд навіть не встиг це помітити. І обличчя Флеґґа опинилося просто впритул до нього — Ллойда палив отой страшний жар, а чорні тхорячі очі Флеґґа були лише на дюйм від його власних.

Флеґґ кричав:

— А ти тут сидів і розводився про Індіан-Спрінгс? Чого я тебе у вікно не викинув!

Щось — чи то те, що темний чоловік виявився в чомусь вразливим, чи просто розуміння того, що Флеґґ не може його вбити, не дізнавшись усього, — дозволило Ллойдові висловитися на свій захист.

— Я намагався сказати! — кричав він. — Ви мені не дали! І ви мені не показували червоний список, який він там не є! Коли б я про це знав, ми б того засранця взяли ще вчора ввечері!

Тепер Ллойд полетів через усю кімнату й налетів на далеку стіну. Зірки вибухнули в його голові — і він, оглушений, осів на підлогу. Похитав головою, щоб у ній прояснилось. У вухах пронизливо гуло.

Флеґґ, здавалося, збожеволів. Він нервово кидався кімнатою, не тямлячи себе від гніву. Надін принишкла, втислась у своє крісло. Флеґґ потягся до полиці з дрібними сувенірами, населеної цілим зоопарком нефритових тварин молочно-зеленого кольору. Якусь мить він дивився на них майже здивовано, а потім змахнув усі на підлогу. Вони розлетілися, наче маленькі гранати. Більші шматки він копав босою ногою, і вони летіли кімнатою. Темне волосся впало йому на лоб. Він мотнув головою, відкидаючи його, і розвернувся до Ллойда. На його обличчі був гротескний вираз співчуття й жалю — і обидва почуття справжні, як тридоларова купюра, подумав Ллойд. Він підійшов до Ллойда, і той помітив, що Флеґґ наступив на кілька гострих уламків нефриту без жодних ознак болю… і крові.

— Пробач, — мовив він. — Випиймо.

Він простягнув Ллойду руку й допоміг йому підвестися. «Як дитина, з якою сталась істерика», — подумав Ллойд.

— Тобі бурбон без льоду, так?

— Чудово.

Флеґґ пішов до бару й налив по велетенській склянці. Ллойд випив половину своєї одним махом. Склянка трохи задеренчала, коли він поставив її на столик. Але йому стало трохи краще.

Флеґґ сказав:

— Червоний список — то така штука: я не очікував, що він тобі навіщось здасться. Там було вісім імен — зараз п’ять. То їхній уряд плюс стара. Андрос був серед них. Але зараз він мертвий. Так, Андрос мертвий, не маю сумнівів.

Він подивився на Ллойда, зловісно примружившись.

Ллойд